Йосип Борто: «Закарпатські угорці люблять Україну, поважають її державні цінності, закони, прагнуть жити в мирі і гармонії з усіма, хто населяє цей край»

Із досьє «Голосу України»

Йосип Борто народився 26 січня 1958 року в селі Шаланки Виноградівського району на Закарпатті. 1975-го закінчив математичний факультет Ужгородського держуніверситету. Працював учителем математики і фізики, директором Шаланківської ЗОШ I—ІІІ ступенів, заступником голови Виноградівської райради, з 2015-го — депутат Закарпатської обласної ради.

Обирався депутатом Шаланківської сільради двох і Виноградівської райради чотирьох скликань. З 2014 року й дотепер — заступник голови громадської організації «Товариство угорської культури Закарпаття», голова обласної організації політичної партії «КМКС — Партія угорців України».

У 2015-му обраний першим заступником голови обласної ради.

Разом із дружиною виховав двох доньок.

Ми на своїй рідній землі живемо повноцінно

— Йосипе Йосиповичу, в нашій державі до угорської громади Закарпаття останнім часом зростає інтерес. Триває чимало розмов. Тож хотілося б провести об’єктивну, виважену бесіду з цього приводу. І почути саме з уст чільного представника українських угорців, чим живе і як нині розвивається ця найбільша національна меншина краю?

— Почнімо з фактів: відповідно до останнього перепису населення (2001 рік) на Закарпатті мешкають майже сто п’ятдесят тисяч угорців. Вони компактно проживають у Берегівському, Ужгородському, Мукачівському і Виноградівському, а частково — в Хустському, Тячівському і Рахівському районах. У Берегівському їх більшість мешканців — 75 відсотків. Угорці становлять 12 відсотків населення Закарпаття. Це найбільша національна меншина області. Майже 70 відсотків угорців проживають у селах і займаються сільським господарством. Економічні труднощі й проблеми виживання, які, на жаль, панують в області протягом щонайменше останніх двадцяти п’яти років, змусили угорців, як і інших краян, виїжджати за кордон на заробітки.

Історична правда така, що на Закарпатті Угорщина панувала понад тисячу років. Змінювались історія, влада, напрям розвитку краю. Тільки люди тут завжди були привітними, щирими, гостинними, доброзичливими і толерантними.

Сьогодні Закарпаття — це Україна, і закарпатські угорці люблять Україну, поважають її державні цінності, закони, прагнуть жити в мирі і гармонії з усіма, хто населяє цей край. Водночас ми маємо право на збереження своєї культури, традицій, звичаїв, використання національної символіки відповідно до Конституції України та міжнародних угод. І, звісно, — на навчання рідною, материнською мовою на всіх рівнях освіти.

У Закарпатській області на сьогодні функціонує 118 загальноосвітніх шкіл із навчанням мовами нацменшин. Із них 99 — угорськомовні, 14 — румунські, 4 — російські й одна — словацька. У цих 99 школах учнів навчають угорською або і українською, і угорською. Батьки мають можливість вирішувати, якою мовою навчати дітей. Маємо також низку дошкільних угорськомовних навчальних закладів, Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ, Українсько-угорський навчально-науковий інститут УжНУ, угорськомовні газети обласного та районного рівнів, радіо, телеканали, театр тощо. Тобто ми на своїй рідній землі живемо повноцінним життям, сумлінно вносячи свою частку в розбудову краю.

Прийняття Закону України «Про освіту» схвилювало не тільки уряд Угорщини, а й Румунії, які заявили про обмеження чи звуження в Україні права нацменшин на навчання рідною мовою. І це правда. Згаданий закон залишив можливість навчатися рідною мовою маленьким угорцям тільки в молодших класах. Тобто до 5-го класу, а потім поступово вони повинні перейти на вивчання всіх предметів українською. Я, як педагог із 25-річним стажем роботи в освітній сфері, переконаний: такі предмети, як математика, фізика, хімія, біологія угорськомовні діти освоїти як слід українською мовою не зможуть. Як і стати конкурентоспроможними під час вступу до закладів вищої освіти, так і на ринку праці. Не зможуть, отже, формувати інтелектуальну еліту в середовищі угорців. Спочатку таке навчання для угорськомовних дітей буде складним, а відтак — неможливим. І вони взагалі втратять інтерес до науки.

Тому я стверджую: сьома стаття цього закону звужує права нацменшин. Ми, представники організацій, які захищають інтереси угорців на Закарпатті, — виступали проти цієї статті ще коли обговорювався проект закону. Та вважаємо дискримінацією те, що корінному народу дається право на навчання рідною мовою до здобуття середньої освіти, а нацменшинам — ні. Кажу як досвідчений педагог: Закон України «Про освіту» загалом потрібний, важливий, але сьома його стаття — камінь спотикання, бо обмежує права нацменшин.

— На сьогодні йдеться про те, що положення цієї статті буде вдосконалено й реформовано...

— Ми на це щиро сподіваємося. Її необхідно переробити відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії. Державна влада зобов’язалася ці рекомендації імплементувати в життя. Серед рекомендацій — відкласти набрання чинності цією статтею закону до 2023 року та розпочати новий діалог із представниками нацменшин і всіх зацікавлених сторін щодо мовного питання в освіті, а також забезпечити, щоб виконання закону не загрожувало збереженню культурної спадщини меншин та безперервності вивчення мов нацменшин у традиційних школах і звільнити приватні школи від нових мовних вимог, де це питання мали б вирішувати власники і засновники такої школи. Це той мінімум, який ми просимо для нацменшин в Україні. Екс-Президент України, високопосадовці на багатьох міжнародних зустрічах обіцяли, що так і буде, однак понині все без змін. Тому маємо надію на виважені рішення обраного Президента України і майбутню новообрану Верховну Раду.

Розуміємо, що державну мову потрібно знати, і ми прагнемо інтеграції в українське суспільство. Усі, хто хоче жити і будувати своє теперішнє і майбутнє в Україні, в рідному Закарпатті, бути конкурентоспроможним під час вступу до вищих навчальних закладів, однозначно мають знати державну українську мову. І державну мову відповідно до вимог Конституції України треба підтримувати. Але має бути баланс. Адже десята стаття Основного Закону України звучить так: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантуються вільний розвиток, використання і захист... мов національних меншин України». Тому наша позиція така: державну мову України необхідно розвивати й підтримувати, але зберігаючи право на навчання мовами нацменшин. Для цього необхідно покращити рівень оволодіння державною мовою у школах з викладанням мовами нацменшин, розробивши відповідну потужну державну програму, змінивши методику викладання. Тобто українську треба в таких школах вивчати як другу мову. Так роблять серби й інші народи стосовно розвитку освіти нацменшин на основі відповідної методики. Така методика є і вона розроблена спеціалістами угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ з участю викладачів, методистів, науковців, експертів краю, яка, до речі, подана до Кабміну України.

Турбує також відсутність у потрібній кількості підготовлених кваліфікованих кадрів. Тому необхідно невідкладно готувати їх та перекваліфікувати тих, котрі навчатимуть української мови у школах з мовою нацменшин професійно й доступно.

Без належного володіння державною українською мовою в угорськомовному середовищі не буде фахівців високого рівня

— На це потрібен час. І це усвідомлюють усі педагоги...

— Саме так. Але час потрібен і на вирішення ще одного питання на шляху підтримки державної мови в угорськомовному середовищі — забезпечення шкіл словниками, підручниками, методичними посібниками і розроблення відповідних нових програм від першого до 12-го класів. А тоді на підставі такої програми розробити всю навчальну літературу як для угорськомовних педагогів, так і для їх учнів. Зверніть увагу: у нас немає жодної комп’ютерної програми для вивчення української мови з тренажерами та інтерактивними вправами. З англійської є, з французької є, а з української — немає. Ми готові втілювати такі програми в життя. Адже в ігровій формі діти і легше, і швидше засвоюють предмет. Більше того, сусідня Угорщина готова співфінансувати таку програму, бо вона зацікавлена в тому, щоб закарпатські угорці краще знали українську мову. Інакше не буде в угорській громаді ні професійних лікарів, ні держслужбовців, ні викладачів. Тому давайте йти в мовних питаннях цим шляхом. Він непростий, але дасть позитивні результати. Бо є очевидним, що мовою, якою ти думаєш, учитися завжди приємніше і легше. Тому треба в угорсько- чи румунськомовних школах вивчати предмети рідною мовою і водночас вивчати українську державну мову. І це ніякий не сепаратизм на Закарпатті, що так ревно деякі сили намагаються нав’язати суспільству, а елементарний захист інтересів нацменшин і бажання плавно інтегруватися в українське суспільство.

— Це приємно чути. Адже Українська держава гідно забезпечує права угорської нацменшини порівняно із сусідніми країнами. Як ви сказали вище, для освітньо-культурних і наукових послуг угорців — Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ, Українсько-угорський навчально-науковий інститут УжНУ, угорськомовні газети, радіо, телеканали, театр, Центр гунгарології... І водночас наведу простий приклад: у п’ятимільйонній Словаччині проживають до п’ятисот тисяч угорців. І там вони всі добре володіють словацькою мовою... А на Закарпатті в угорськомовних селах чимало людей, навіть середнього віку й молодих , котрі взагалі не розуміють жодного слова, крім угорського, державною мовою. Вони практично в динамічному ХХІ столітті самоізольовані. Це як якийсь задушливий ковпак, з якого хлопці й дівчата не можуть вирватися у світ, хоча багато хто з них, як і всі їхні ровесники, — талановиті, розумні, інтелектуальні...

— Знову звернімося до фактів. За підсумками Першої і Другої світових воєн багато територій, які доти належали Угорщині, відійшло сусіднім державам і мільйони угорців опинилися в межах інших країн. Найбільш компактно вони проживають у таких державах: у Румунії — до півтора мільйона, Словаччині — 500 тисяч, в Україні (на Закарпатті) — 150 тисяч. Протягом століть за різних державних утворень угорці вивчали їхні мови. За часів Радянського Союзу вивчали російську мову, бо українська тоді була посунута на задній план. Нині треба вчити українську. Звісно, молодь, яка відвідує школи, володіє тією чи іншою мірою українською мовою, а трохи старші покоління, звісно, володіють російською. Тому, якщо є необхідність підприємцям, бізнесменам спілкуватися українською, а така потреба є, то Україна повинна допомогти їм, створивши безплатні курси з вивчення української мови, як то робить Угорщина для українців. Однозначно, знати мову держави, в якій живе людина, — необхідно. Але має бути зацікавленість держави і її допомога. Тож проблему слід розв’язувати.

— Ще одне: побутує думка, що Україна забезпечує угорцям Закарпаття функціонування навчальних закладів, видань, театру тощо, тобто Українська держава вчить людей, а вони відтак — освічені, здорові і компетентні фахівці — виїжджають жити в Угорщину...

— Відповім так. Щонайменше сім мільйонів українців, серед яких багато високоосвічених і досвідчених, працюють по всьому світу. І це біда. Треба їх повернути. А для цього необхідно створити всі умови, щоб вони хотіли творити своє життя на рідній землі та будувати сильну, заможну, європейську Україну. Тому цей закид дещо перебільшений. Коли мене запитують, чому Угорщина допомагає Закарпаттю, то я кажу так: Угорщина зацікавлена, щоб закарпатські угорці мали стабільне, гідне життя вдома, щоб зупинити міграцію, а відтак — уберегти від навантажень угорський Пенсійний фонд. Тому ми закликаємо наших людей залишатися на рідній землі і намагаємося створювати відповідні умови для цього. І Україна має працювати в цьому напрямі з усім її населенням, створюючи нові підприємства, робочі місця, гідні зарплати... Адже Україна — велика держава з широкими можливостями.

Угорщина — не Росія, а європейська держава

— Ще один аспект цікавить багатьох: чим конкретно допомагає Угорщина закарпатцям угорського походження?

— Угорський уряд заснував Закарпатський соціальний пакет. У його рамках надається фінансова підтримка вчителям, вихователям дитсадків, викладачам мистецьких і музичних шкіл, медичним працівникам, журналістам, культурним організаторам та бібліотекарям, які навчають угорської мови у школах та оздоровлюють і надають послуги у сфері культури для представників угорської меншини. Фахівець отримує приблизно 20 тисяч гривень на рік. Це не так багато. Адже відомо, що через низьку заробітну плату вчителі та медики Закарпаття подалися на роботу до сусідньої Угорщини, де навіть учитель без досвіду може заробляти до 200 тисяч форинтів щомісяця (приблизно 20 тисяч гривень. — Авт.). Водночас в Україні такий педагог має в декілька разів менше. Дійшло до того, що в один рік не вистачало понад 200 педагогів у школах з угорською мовою навчання. Тому що виїхали... Бо такі були зарплати, за які прогодувати сім’ю неможливо. А там за ту само роботу отримували вп’ятеро більше. Угорщина також має проблему з кадрами, оскільки угорці виїжджають до європейських країн — Австрії, Німеччини, Великої Британії, де платять у п’ять разів більше, ніж в Угорщині. Тож виникло запитання: що робити, аби зупинити відтік угорськомовних фахівців із Закарпаття? Тоді Угорщина й вирішила допомагати закарпатцям і морально, і матеріально через їхню участь у європейських і угорських грантах — усе за цільовим призначенням, прозоро, відкрито, чесно через банківську систему, сплачуючи податки в Україні. І частково вдалося еміграцію зупинити. Відтак було ухвалено рішення допомагати економічно фермерам і підприємцям, які можуть складати грантові проекти та вигравати їх. Торік таких було зареєстровано понад три тисячі. І це чудово. Люди працюють удома, платять податки в Україні, а Угорщина допомагає їм триматися в режимі діяльності. Одна вимога: отримувач такої підтримки повинен володіти угорською мовою на побутовому рівні.

Звісно, Угорщина не така багата, щоб усім допомагати. Проте вона за свій кошт відремонтувала за євростандартами 49 дитсадків на Ужгородщині, Берегівщині, Мукачівщині, Виноградівщині. У стані ремонту ще 10, будується 10 нових ДНЗ. Через Програму Східного партнерства угорські сусіди посприяли в оновленні 106 об’єктів освіти і культури, в тому числі 31 в Ужгородському районі (сім із них — в Ужгороді). Для Свалявського будинку дитини подарувала навіс для твердого палива, офісні меблі, пеленальні комоди, столи та стільці, а також новий спецавтомобіль для перевезення діток. Для Великоберезнянської райлікарні — УЗД-апарат, рентгенограф, лікарняні регульовані ліжка, інвалідні крісла та інший інвентар, а дитяче відділення Виноградівської райлікарні перетворила на казку. Оновлено також 39 амбулаторій сімейної медицини, з яких п’ять в Ужгородському районі. Усе це, щоб рівень медобслуговування закарпатців — і не лише угорського походження — ставав кращий, бо завдяки дії безвізового режиму багато наших жителів їдуть лікуватися до Угорщини. А там, звісно, вистачає й своїх хворих, хоча жодному нашому співвітчизнику не відмовлено в допомозі.

Я щоразу кажу нашим угорським сусідам: щиро дякую вам за допомогу, але твердо вірю, що не за горами той час, коли й Україна зможе вам допомагати, пам’ятаючи ваше добре ставлення до жителів Закарпаття. Бо так і повинні жити добрі сусіди. І за такі взаємні й щирі стосунки і партнерство треба дякувати Богу і вітати їх. А не сіяти між людьми ворожнечу, зводити наклепи про сепаратизм на Закарпатті, якого не було і ніколи не буде, бо Угорщина — не Росія. Угорщина — європейська країна, член НАТО та ЄС, і великі переділи з її боку — абсурд. Зрештою, будь-яка країна, яка себе поважає, робитиме все, щоб прикордонні регіони сусідніх держав жили в мирі, достатку і гармонії. Знаменитий Гілберт Честертон сказав: «Ми самі заводимо друзів, самі створюємо ворогів, і лише наші сусіди — від Бога». І це — правда. Тож до них потрібно ставитись, як до самого себе, — з любов’ю і шаною.

Ми зацікавлені в тому, щоб ці сім мільйонів українців, які здобули величезний сучасний досвід у різних сферах, навички, знання в Європі, повернулися додому і застосували їх на розбудову краю та всієї України. Повірте: якщо вони повернуться додому, то через п’ять років Україна буде взірцем для інших — я в цьому переконаний.

— Угорськомовна «Карпаті ігоз со» — найстаріша газета Закарпаття — в 2020 році святкуватиме 100-річчя з дня виходу в світ. Нині готує українську версію...

— ...А я хочу водночас оголосити ще одну приємну новину: планується підготовка угорськомовного додатку до центральної державної газети «Голос України». Знаю, що профільний комітет Верховної Ради України схвалив таке рішення. Це нас тішить. Бо угорці України тоді знатимуть про всі події в державі й Закарпатському регіоні, їм цікаво буде читати офіційне бачення з того чи іншого питання. І це — чудово. Ми підтримуємо такий гарний намір «Голосу України» і вітаємо його колектив та бажаємо високих тиражів і успіху!

Ми підтримуємо такий гарний намір «Голосу України» і вітаємо його колектив та бажаємо високих тиражів і успіху!

Інтерв’ю провели Василь НИТКА, Ганна РОМАНЕНЧУК.

Фото Василя НИТКИ.