Фото з архіву автора.
Про пережите в липні 2014 року ні в Рубіжному, ні в Сєвєродонецьку зовні вже майже нічого не нагадує. Ушкоджені вибухами об’єкти давно відремонтовані, вирви від снарядів заросли травою та кущами. І лише пам’ять ніяк не загоїться. Особливо пам’ять переселенців, які втекли сюди від війни.
Луганчани, зокрема, пам’ятають, як 1 червня 2014 року проросійські бойовики почали штурм прикордонної застави в Луганську, який тривав чотири дні. В результаті протистояння постраждало немало будівель та мирних жителів житлового масиву, в районі якого базувались прикордонники. Це були чи не найперші людські жертви. Вночі 4 червня гарнізон залишив прикордонну заставу. Населення завмерло: що далі? А далі з РФ почалися поставки важкої бронетехніки. Багато луганчан стали свідками того, як містом пройшла колона систем залпового вогню «Град», які вже наступного дня «заговорили», обстрілявши українські блокпости. Ворог з боями просувався на північ області.
19 липня Збройні Сили України та Національна гвардія розпочали спільну операцію з визволення стратегічно важливого транспортного вузла Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації. Військовим вистачило двох днів, аби зайняти вигідні позиції у передмістях Рубіжного, Сєвєродонецька та Попасної і розпочати свій штурм. 20 липня 2014 року дві колони українських військ — одна з боку Старої Краснянки, а інша з Варварівки — пройшли через Рубіжне і на виїзді з Воєводівки обладнали блокпост.
21 липня Рубіжне стало українським. Слідом за ЗСУ разом з батальйонами міліції особливого призначення «Чернігів», «Луганськ-1» та батальйоном «Айдар» у Рубіжне ввійшла також зведена група ГУ МВС у Луганській області. Бійці Сергій Паращенко, Антон Потурайко та Тарас Симоненко встановили Державний прапор на будівлях міської ради та відділу міліції. Атакуючий тиск з трьох сторін на озброєних бойовиків продовжився. Наступним було визволено Сєвєродонецьк, причому досить швидко. «З шостої ранку ми чули, як йшли сильні бої, дуже бухкало за Чистим озером, а десь о 13.00 все припинилося. Гриміло десь по околицях, але нам сказали, що все, місто визволено», — згадує одна сєвєвородончанка. А бійці, що визволяли місто, розповідали, що з Сєвєродонецька бойовики просто втекли, покинувши снаряди та патрони. «Великих боїв тут не було, — стверджує боєць батальйону «Чернігів» з псевдо «Хаскі». Банда Мозгового відійшла до Алчевська, Стаханова та Горлівки. А ось в Лисичанську, за його словами, обстановка була набагато складнішою.
Побратим «Хаскі», який служив у розвідці, уточнив, що найважчий бій українським воїнам довелося витримати на в’їзді до Сєвєродонецька, на мосту, і лише після цього одна частина визволителів увійшла до міста, а частина вирушила на допомогу своїм побратимам у Лисичанськ. «Нас було 33 бійці, й ми поїхали витягувати Нацгвардію, яка потрапила в засідку, — згадує боєць. — Ось в Лисичанську було жорстко. Там загинуло багато наших хлопців, командирів. Полковник Радієвський, підполковник Пасьонов… З останнім я особисто стояв на блокпосту. Розумний командир, добра людина…»
24 липня Лисичанськ було повністю визволено від незаконних озброєних формувань. О 22.20 над містом замайорів український прапор.
На відміну від Рубіжного та Сєвєродонецька, Лисичанськ через жорстокі бої зазнав великих втрат. Тут було зруйновано житлові будинки, підприємства, підірвано міст через Сіверський Донець, пошкоджено дороги та тролейбусні лінії. Місто лишилося без електро-, газо- і водопостачання, а головне — загинули десятки мирних людей і військових. Й до сьогодні в Лисичанську стоять розбиті снарядами будівлі, які нагадують про той важкий час.
Операцію з визволення Попасної проводив добровольчий батальйон спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас». Вона розпочалась 18 липня, тривала до 22 липня і закінчилася повним зачищенням міста від бойовиків. Доброволець Віталій Авєрін розповів, що місто взяли лише з другої спроби. «Штурм Попасної став першим бойовим хрещенням для бійців добровольчого батальйону «Донбас», — каже він. За офіційними підрахунками Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації, в бою за місто загинуло майже п’ятдесят людей, а від ворожих снарядів постраждало десь дві тисячі будівель. Ворожі обстріли населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування, тривають і донині. І донині продовжується руйнування мирних осель від ворожих снарядів.
До речі, у серпні 2014-го саме в Попасній зняли це відоме фото — український боєць намагається розвеселити місцеву малечу (на знімку).
Луганська область.
