Вахтове містечко «Синячка».

У більшості містян слово «робота» асоціюється з комфортним офісним приміщенням, заторами й восьмигодинним робочим днем. Та в Україні є професії, у яких робочий час вимірюється тижнями, а дорога туди й назад більше нагадує екстремальний спорт. Зокрема, так працюють нафтовики у Карпатах. Нещодавно ПАТ «Укрнафта» влаштувало журналістам прес-тур, під час якого показало, як працюють їхні робітники у горах.

Подорож до містечка вахтовиків розпочалася біля НГВУ «Надвірнанафтогаз». Навпроти головної будівлі — пам’ятник нафтовику, який місцеві жартома називають Фантомасом. Нам пояснили, що відкриття цього монумента відбулося саме тоді, коли однойменний фільм був на піку популярності. Люди угледіли якісь спільні риси між кіногероєм й образом нафтовика, а оскільки місцевий люд цінує почуття гумору, то пам’ятник так і прозвали.

Тим часом ми одержуємо каски, жилети й прямуємо до величезного «КАМАЗу» на трьох парах коліс. На тлі міських малолітражок він здається гігантом. Проте через колір нафтовики називають його лірично — білим лелекою. Вже скоро уся журналістська команда дізнається, навіщо нас загрузили у цю «пташку». Щойно дорога почала підніматися вгору, ми відчули себе наїзниками на родео, яких щомиті кидало з боку в бік. І так хвилин сорок. Місцеві нафтовики кажуть, що водії тут — на вагу золота. Варто також зазначити, що дорога, хоч і складна, але є! А якби у горах не працювали нафтовики, не користувалися й не підтримували шлях, дістатися сюди можна було б лише пішки. І можна тільки здогадуватися, в яких умовах працювали перші буровики, які почали освоювати місцеві родовища наприкінці 60-х років минулого століття.

Вахтове містечко «Синячка» розташоване на однойменній горі на висоті 1280 метрів над рівнем моря. Тут працівники обслуговують 25 свердловин двох родовищ — Довбушансько-Бистрицького та Битків-Бабченського. Працюють вахтовим методом — через тиждень. У зміні — майже десять чоловік. Вийшовши з «КАМАЗу», знайомлюся з одним із них — майстром з видобування нафти, газу й газоконденсату Василем Рибаруком, який працює в «Укрнафті» вже 15 років.

Майстер з видобування нафти, газу й газоконденсату Василь Рибарук.

— Найскладніше у нашій роботі те, що працюємо у горах, де тяжкі погодні умови не рідкість. Сніг буває вище двох метрів, і дуже складно дістатися до свердловин для їх обслуговування, — розповідає Василь.

Його колега, який стоїть поруч, на підтвердження показує на мобільному зимове фото, на якому шар снігу вищий за бульдозер.

— Взимку дістатися до містечка без бульдозера просто неможливо, — продовжує Василь. — Першим їде бульдозер, за ним — «Урал». Інколи операторам доводиться ходити пішки по 10 кілометрів.

— Із собою ще й інструменти несете?

— Так, звичайно! Це все входить у нашу роботу.

— Чи бувало таке, що звірі підходили до містечка?

— Так! Переважно кабани. Але були й лисиці, вовки, — згадує Василь. Саме у цей час неподалік місця нашої розмови ніби на підтвердження вахтовики зловили гадюку й, показавши щиро враженим журналістам, відпустили.

Ми наближаємося до самого містечка, заснованого майже 40 років тому. Воно було сформоване з п’яти житлових вагонів, вагона-їдальні та побутового вагона. Більшість з них експлуатувалися понад 20—30 років.

Нині «Укрнафта» повністю його оновлює, аби зробити життя своїх працівників комфортнішим. Сюди завезено та встановлено нові вагончики: адмінбудинок, побутовий вагон, вагон-їдальню та житлові вагони. Їх транспортування стрімкими гірськими дорогами було особливо складним. Нині тривають роботи із підведення та підключення комунікацій, організації водовідведення. Остаточне закінчення робіт заплановано на четвертий квартал 2019 року.

Працівниці харчоблока вахтового містечка «Синячка».

Попри фантастичну красу цього місця, лише побувавши тут, розумієш, якою складною є праця нафтовиків і як важливо підтримати й зберегти нафтодобувну галузь України, яка має свої традиції, династії й стала частиною історії Карпатських гір.

Фото автора.