Якби перед опусом «Оккупация» (zavtra.ru/blogs/glas_es_rascol) не стояло прізвище екс-академіка НАН України Сергія Глазьєва, читач міг би подумати, що її автор — пересічний пропагандист, який усіма фібрами душі ненавидить нашу Батьківщину. Дивно, коли йдеться про нормальну людину, яка народилася в самому центрі української землі! Та з Глазьєвим маємо виняток. Чи може принаймні стримано ставитися до нашої держави особа, що дійшла посади радника самого Путіна? Зрозуміло кожному. Як знаємо, в оточенні кремлівського самодержця не може крутитися людина з логічним мисленням і несхибною моральністю. Там треба лукавити, кривити душею, лицемірити. Лише погляньмо на путінського речника Д. Пєскова з його постійними кривляннями.

Для справедливості зазначу, що Глазьев своїм самодурством випередив навіть лиховісного Дуґіна. Коли читаєш, здається, що для аналізу його україноненависництва доконечно запросити психіатра. Та українців цікавлять насамперед практичні наслідки з «теоретичних» висновків. Українофоб Дуґін ще допускає якесь право українців на окремішність хоча б на шматку етнічної території, бо він як імперіаліст зазіхає на основну частину нашої одвічної землі, без якої неможлива Російська імперія. Для Глазьєва Україна, як «исторический центр Русского мира», не має жодного права на існування, тому її треба неодмінно поглинути. Якщо вірити уродженцю Запоріжжя, українці — це частина «русского народа», як, приміром, північні помори. Для українського екс-академіка Україна — це штучно зліплені території Малоросії, Новоросії та Карпаторосії. Обов’язок Кремля — повернути нинішні українські землі. Україноненависник наголошує, що «Русский мир понес катастрофические потери», позаяк здав без бою своїм геополітичним противникам істотну і найкращу за кліматом і науково-технічним потенціалом свою частину, цебто Україну. А тепер задумаймося, що міг порадити Путіну такий «совєтник»! Щоправда, аналітики звернули увагу: останнім часом Путін чомусь оминає поняття «Русский мир», а Глазьєв стоїть, як писав поет, мов скеля, непорушно.

Для чого, доводить українофоб, Заходу треба України? А для того, щоб стабілізувати ситуацію в цій неодмінній частині «Русского мира» на свою користь! На цьому Глазьєв «обґрунтовує» відверті заклики до агресії Московії проти нашої держави. Він вважає, що «российское невмешательство в украинские дела» розв’язало руки американським спецслужбам і західним агентам впливу, які виплекали місцевих неонацистів (!), а ті розгромили «Русский мир» в Малоросії, Новоросії та Карпаторосії. Винен «русский медведь», бо він не сприяв «всенародному повстанню» двадцяти мільйонів «русских людей», які проживають в Україні. Таке твердження вимагає уточнення. По-перше, невідомо, звідки Глазьєв «узяв» аж двадцять мільйонів своїх одноплемінників у нашій державі. Мабуть, пояснити таку кількість можна на основі відомої тези, що брехня буває усна, письмова і статистична. По-друге, українофоб проявляє непослідовність: з одного боку, вважає українців частиною одного народу з москвинами, а з другого — протиставляє частини «одного народу» (українців і москвинів). Це вже порушення вимог елементарної логіки! Вченому, наближеному до Кремля, таке не личить! А може? Хіба не так само діє лукавий путінський речник Пєсков?

Водночас заклики Глазьєва без жодних застережень підпадають під кримінальне законодавство, адже він підбурює російську національну меншину до «всенародного повстання» проти легітимної влади в нашій державі. Чи не час українській владі порушити проти українофоба кримінальну справу? Як знаємо, Національна академія наук України позбавила його почесного титулу. Очевидно, своє слово мають сказати Служба безпеки України і Генеральна прокуратура України! Чи будуть зволікати, чекаючи зміни політичної констеляції!

Лякаючи кремлівських верховодів, українофоб зазначає, що приклад України «негативно» впливає на інші держави на пострадянському просторі. Зміну кирилиці на латиницю в Казахстані — другій за площею (?) та економічним потенціалом після України державі на цьому просторі — Глазьєв розцінює як спробу ще одного звуження «Русского мира». Окрім того, він допускає, що найближчим часом можна очікувати перенесення «майданних технологій» в російські міста. Це вже серйозна погроза!

Погромище на Донбасі українофоб оцінює як тотожне тому, що вчинили гітлерівці під час окупації в 1941—1944 роках. «Русский мир» від цього втратив не менш як 200 мільярдів доларів. Звісно, в таких втратах Глазьєв звинувачує українське керівництво, яке утверджує «європейський вибір». Про роль Московії в агресивних діях проти України він навіть не згадує, а навпаки, приписує Кремлю бездіяльність («попустительство»). Українофоб не сумнівається, що нинішню Україну окупували «проамериканські нацисти», чого можна було б уникнути ще п’ять років тому, якби не пасивність російського керівництва, якому, як знаємо, він сам дораджував. Проте українофоб про якусь свою вину «забуває», бо все звалює на керівництво України, яку тамтешні вороги нашої держави крізь зуби називають «незалежной», вкладаючи в цей епітет негативний зміст.

Яничар із Запоріжжя обурюється тим, що 10 мільйонів наших громадян змушені були покинути Україну. У цьому він також звинувачує «проамериканських нацистів», що начебто захопили владу в нашій державі, хоча, як економіст, добре знає, що причини набагато глибші, а його теревені про «нацистів» у нашій державі — це не що інше, як плід хворих антиукраїнських марень. Зрештою, таке зменшення населення треба аналізувати в набагато ширшому контексті. Проте українофобові такий аналіз не на руку, адже тоді довелося б піддати осуду постійну агресивну політику Кремля щодо України.   

Навіть недосвідчений читач побачить суперечності у твердженнях Глазьева. Спроба протиставити обрану народом державну владу українському народові показує, що під твердженнями українофоба приховано ріжки. Він пробує перекрутити патріотичний дух нашого народу, особливо серед памолоді, бо не може замовчати, що «сотни тысяч украинских ребят» стали на захист рідної землі від московських ординців. Щоб знецінити цей патріотичний дух, україноненависник звинувачує їх у тому, що вони добровільно записались у ЗСУ «для убийства своих же братьев», а винна в цьому влада, бо вона проводить антикремлівську пропаганду.

Доконечно додати, що понад двадцять років Україна намагалася розвиватись як держава з нейтральним статусом, що не пристає ні до НАТО, ні до мілітаристських структур, зібраних під зверхністю Московії. Проте тривала «гібридна війна», а відтак неприхована агресія Кремля проти нашої держави змусила державне керівництво подбати про захист нашого народу від чужоземного поневолення, а прикладом стали сусідні держави на пострадянському просторі, які вибрали як парасольку військово-політичний альянс НАТО. Отак захланність самої Московії прискорила перетворення України на її ворога. Після захоплення українського Криму і розпочатої агресивної війни на Донбасі тільки безумці не могли збагнути агресивної суті путінських геополітичних планів, спрямованих на знищення України як держави і нації. Теревені про «американську окупацію» України розбиваються в друзки при порівнянні глазьєвських вигадок з реальними антиукраїнськими діями кремлівських верховодів.

Ще один глазьєвський закид Україні стосується звинувачення наших державних керівників, як начебто «американських маріонеток», у «геноциде русского населения Украины», хоча раніше він писав про те, що українці й москвини становлять один народ, а тепер протиставляє начебто «частини одного народу».

Наші вибори державних органів С. Глазьєв ставить під сумнів, бо, як пише, «сами по себе выборы президента Украины ситуацию не меняют», що начебто засвідчує «проамериканська» трійка кандидатів, які набрали найбільше голосів у першому турі «виборів» (це слово для України він бере в лапки). Проте американці «зробили ставку» на Зеленського лише тому, щоб за його сприяння на «очищені» від москвинів землі Донбасу могли переїхати «жители Земли обетованной», цебто Ізраїлю, які втомилися від перманентної війни на батьківщині предків. На такій підставі Глазьєв вважає, що видача російських паспортів мешканцям окупованих частин Донецької та Луганської областей виправдана, бо спрямована проти планів світового сіонізму. Як завше аргументів на користь таких тверджень українофоб не має, хоча мета його теревенів ясна: роздмухати суперечності між Україною та Ізраїлем, між українським і єврейським народами. Поділяй і володарюй! Така вже ординська натура!

Усупереч явним фактам Глазьєв допускає «чудесное преобразование власти» в Україні на користь Кремля. Як приклад згадує «перетворення» грузина Джуґашвілі на російського імперіаліста Сталіна, який глорифікував особливі заслуги «русского народа» у Другій світовій війні, забуваючи, що найбільших втрат зазнали поневолені українці.

Стаття радника Путіна набула резонансу в рудименті «імперії зла і брехні» — лише прочитати відгуки в Інтернеті. Приміром, Ярослав Марковчук із газети «Завтра», яку трактують як «старейшую газету Русского Сопротивления», услід за Глазьєвим звинувачує «попустительство» агресивного кремлівського керівництва п’ять років тому, бо «духу нам не хватило до Днепра дойти», цебто окупувати повністю Лівобережну Україну. Прізвище українофоба засвідчує його неросійське походження, але така іронія, що перевертні (яничари) найбільше ненавидять землю, на якій вони народилися (Глазьєв), і спільноту, з якої вони вийшли (Марковчук). Таких завше підтримували російські асимілятори!

Олег ГРИНІВ, професор.

Львів

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО (www.radiosvoboda.org).