І це у той час, коли в усьому світі інтелектуальна власність є головним ресурсом економічного розвитку. Фактором формування розвитку інноваційної економіки всіх розвинутих країн є людський капітал — навіть не природні ресурси, а саме результати інтелектуальної діяльності. Інтелектуальна власність України сьогодні не виконує роль ресурсу в системі формування національного багатства. Неналежна охорона права інтелектуальної власності не дає змоги заохочувати створення інтелектуальних продуктів, стимулювати винахідників, науковців та митців інвестувати в інтелектуальну діяльність.

Україна переживає епоху непрофесіоналізму, коли дипломи та численні звання не відповідають рівню освіченості і професійних знань. Сферою інтелектуальної власності країни сьогодні керують люди, які узурпували право називатися професіоналами.

Разом з тим їх професіоналізм суперечить результатам діяльності — господарський ринок прав інтелектуальної власності та інновацій в Україні не працює. Наша країна внесена до Списку 301 Торгової палати США і перебуває під пріоритетним наглядом щодо стану захисту прав інтелектуальної власності.

Є знавці проблем інтелектуальної власності, які і сьогодні стверджують, — що автор-працівник (виконавець) не має ніякого права на отримання додаткової винагороди за відчуження своїх майнових прав, оскільки вже отримує зарплату за свою роботу.

Вони не розуміють, що, сплативши автору-працівнику (виконавцю) гонорар, який і є зарплатою, роботодавець стає лише кінцевим споживачем інтелектуального продукту, отримує право самостійно користуватися результатом праці автора (виконавця), — але не отримує права заробляти на результатах інтелектуальної творчої діяльності свого працівника. Отримувати дохід від продажу, оренди, відтворювання, демонстрації, публічного виконання результатів інтелектуальної творчої діяльності свого працівника роботодавець не має права доти, доки не відчужить майнових прав автора-працівника (виконавця). «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності», — наголошує сорок перша стаття Конституції України. За відчуження майнових прав роботодавець зобов’язаний сплатити автору-працівнику (виконавцю) окрему винагороду, — за право заробляти на інтелектуальній власності свого працівника. Згідно зі згаданими вимогами Конституції України і Податкового кодексу України, винагорода за роботу і винагорода за відчуження майнових прав є різними видами доходів, які нараховуються за різними кодами ознаки доходів та по-різному оподатковуються. Факт виплати винагороди за майнові права і нарахування податку з цієї виплати нескладно перевірити за документами фінансової звітності.

Деякі науковці не лише заперечують право автора-працівника (виконавця) на винагороду за відчуження майнових прав, а й заперечують можливість оцінки та обліку усних творів (лекцій) викладачів вищих навчальних закладів. Тільки під час проведення Національного форуму цього року, завдяки ствердній відповіді Рона Марчента, британського експерта ВОІВ, на питання — чи обліковуються усні лекції в регістрах бухгалтерського обліку університетів ЄС як нематеріальні активи — ставлення фахівців Інституту інтелектуальної власності до усних лекцій як нематеріальних активів змінилося.

Нерозуміння фахівцями правових аспектів інтелектуальної власності та кричущий непрофесіоналізм призвели до неузгодженості дій уряду по міжнародним зобов’язанням у сфері інтелектуальної власності. Справжніх фахівців у сфері інтелектуальної власності в Україні — одиниці, і це окремі самостійні фахові дослідники, яких не залучають до роботи в офіційних робочих групах, аби не виявляти непрофесіоналізм «визнаних експертів», які отримали свої дипломи на підставі підтверджених знань з основ Радянського авторського права.

Уявлення певної частини українських академіків і професорів про інтелектуальну власність не змінилося з часів Радянського Союзу. В Радянському Союзі прав приватної власності не існувало взагалі. Авторське право СРСР також не містило в собі права власності, а ґрунтувалося на праві автора на ім’я та на отриманні ним винагороди. Згідно з законодавством СРСР авторська винагорода входила до основного фонду заробітної плати, преміального фонду або ж до заохочувальних та компенсаційних виплат. Сучасне розуміння авторського права кардинально відрізняється від радянського та ґрунтується на праві власності як товару нематеріального активу і є об’єктом господарських операцій.

Будь-який легальний ринок формується облікованим товаром і податками. Жодного цивілізованого ринку не існує без обліку товару. Саме у цьому полягає головна проблема відсутності в Україні ринку інтелектуальної власності — у відсутності державного контролю та нагляду за обігом нематеріальних активів як товару та за виплатою податків з тих винагород творців, які не є зарплатою.

Загальновідомо, як діє Державна фіскальна служба у разі виявлення необлікованих нафтопродуктів, горілчаних та тютюнових виробів. Такий випадок тягне за собою штраф і конфіскацію товару, оскільки це торгівля контрафактом, контрабандою або краденим. Жодного випадку виявлення необлікованих нематеріальних активів до сьогодні в державі не зафіксовано, хоча нематеріальні активи є таким само товаром, як і нафтопродукти, горілчані та тютюнові вироби. В Англії нематеріальні активи становлять від 50 до 80% балансової вартості підприємств, створюють 259 000 робочих місць з повною зайнятістю, генерують 10% ВВП (150 мільярдів доларів річного доходу), що перевищує доходи від сільського господарства або видобутку корисних копалин. За даними РНБОУ, в Україні нематеріальні активи становлять лише 1,5% балансової вартості підприємств і не беруть участі у формуванні ВВП. 

Основний механізм запуску ринку базується на державному нагляді за законністю придбання, оцінки, обліку та використання нематеріальних активів, за надходженням податків із визначених законодавством винагород фізичним особам через фіскальну службу.

Так чому ж Державна фіскальна служба України не виконує своїх функцій? Справа ось у чому. Щоб запобігти порушенням та корупції, інспектори служби повинні здійснювати контроль за надходженнями податків виключно у відповідності до інструкцій і не мають права виходити за встановлену межу. У разі, якщо інструкцією з перевірки не охоплено певний сегмент, інспектор не має права виявляти самостійність, а повинен діяти лише в службових рамках. На сьогодні контрольно-наглядова функція фіскальної служби заблокована відсутністю необхідних інструкцій. Відсутність інструкцій для інспекторів щодо перевірки наявності, обліку, оцінки нематеріальних активів не дозволяє фіскальній службі перевіряти суб’єктів господарювання на наявність контрафакту, контрабанди або крадених нематеріальних активів. Обов’язок розробити інструкції покладено на Міністерство фінансів України. Але Міністерство фінансів не містить у своєму штаті фахівця з питань інтелектуальної власності та, можливо, навіть не усвідомлює цієї проблеми. 

Підготувати експертний висновок — щодо неможливості здійснення фіскальною службою контролю за надходженнями податків з винагород роялті авторам і виконавцям та виявлення проблеми нелегального використання об’єктів права інтелектуальної власності як необлікованого товару — є завданням Науково-дослідного Інституту інтелектуальної власності НАПрНУ. Науково-дослідний Інститут інтелектуальної власності було створено Постановою Кабінету Міністрів України у 2001 році саме з метою проведення цим закладом наукових досліджень у сфері інтелектуальної власності, для участі у розробленні проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності, для підготовки експертних висновків із зазначених питань. Проте інститут зазначену нагальну проблему за 16 років свого існування не виявив та експертних висновків до Кабінету Міністрів і Міністерства фінансів не надав.

Отже, для запуску ринку інтелектуальної власності в Україні необхідно розробити відповідні інструкції для інспекторів Державної фіскальної служби. Цього достатньо для того, щоб ринок інтелектуальної власності почав працювати і перетворився з невловимої примари у реальний сектор економіки держави.

Бажання уникнути виявлення некомпетентності та безвідповідальності керівників Мінекономрозвитку та НОІВ, низької кваліфікації експертів НДІ ІВ НАПрНУ, та, разом з тим, мати управління над постійним джерелом фінансування з боку WIPO навчальних програм, розроблення різного роду «концепцій» та «стратегій», грантів на реформування системи — ось що є мотивами імітації діяльності вищезазначених органів. Головним пріоритетом у цьому випадку є отримання грантів, а не реалізація міжнародних зобов’язань України у сфері інтелектуальної власності.

У своїх звітах перед WIPO та Комісією ЄС — Мінекономрозвитку, НОІВ та НДІ ІВ НАПрНУ — зазначають причини, які нібито заважають запустити систему ринку інтелектуальної власності в Україні. Передусім згадують невідповідність правових норм з

Угодою про асоціацію України з ЄС та звинувачують парламент у затягуванні внесення змін до законів.

Неузгодженості національного законодавства з Угодою про асоціацію України з ЄС справді існують, але вони некритичні. Для запуску ринку інтелектуальної власності немає жодної необхідності в ухвалення нових законів. Для господарського обороту нематеріальних активів є всі необхідні нормативні акти, вони розроблені, прийняті, але не застосовуються. Не вистачає лише політичної волі очільників влади, професіоналізму експертів-консультантів та декількох інструкцій для здійснення контролю за виконанням цих нормативних актів.

Питання про необхідність застосування вищезазначених механізмів неодноразово, впродовж майже 10 років, порушувалося та висвітлювалося в наукових статтях, обговорювалось із керівництвом НДІ ІВ НАПрНУ, органами державної влади. Проте ніякого реагування з боку відповідних органів не відбулося. 

У разі, якщо запрацює Державна фіскальна служба України, виявиться, що розбіжності з нормами міжнародного права не такі вже й критичні. Ринок інтелектуальної власності може працювати і з існуючими нормами права інтелектуальної власності. Коли він запрацює, парламент і уряд на практиці отримають необхідні доводи про те, які норми законодавства необхідно доповнити, а які залишити без змін.

Ми живемо в країні, де панує безвідповідальність. Тому є сподівання висвітленням проблеми привернути увагу Офіса Президента і нового уряду до необхідності реальних реформ у сфері інтелектуальної власності. Сьогодні Україна потребує переходу від фантомних дій до запуску реального ринку права інтелектуальної власності, який є фундаментом інноваційної економіки знань усіх розвинутих країн.

Лише економічно сильна держава може розраховувати на повагу у світовому просторі. Коли країна переживає важкі часи, кожен, хто сьогодні перешкоджає нормальному функціонуванню ринку інтелектуальної власності, воює зі своєю державою.

Відсутність ринку інтелектуальної власності — це економічне самогубство для України.

Неможливо сьогодні, після стількох років імітації процесів розвитку сфери інтелектуальної власності, бути толерантними до кричущого непрофесіоналізму фахівців з питань інтелектуальної власності, коли йдеться про існування самої держави. Бути толерантним у даному випадку — це все одно, що виявляти терпимість до розростання ракової пухлини в організмі країни. Імунітет нашої держави полягає саме в боротьбі з невіглаством. Необхідно або ставати професіоналами, або йти з професії. Ціна непрофесійності у сфері інтелектуальної власності сьогодні занадто висока — це унеможливлення розвитку всієї сучасної інноваційної економіки України. Це життя кожного з нас на нашій землі.

Артур ЛІ, експерт з права інтелектуальної власності, голова Київської професійної спілки  «Майстри Екрану».