На знімку: Андрій Паляниця — херсонський нацгвардієць зі своїм янголом-охоронцем Софійкою у військовому шпиталі Львова.

Студенти-заочники Херсонського державного університету, котрі здобувають спеціальність соціального працівника, і гадки не мають, що в скромного третьокурсника, котрий сидить поруч за партою, є бойова нагорода. Андрій Паляниця — кавалер ордена «За мужність» третього ступеня. І отримав він його за те, що закрив своїм тілом від розриву снаряда трьох бойових побратимів. Але ще більше мужності йому знадобилося, аби пережити тривалі поневіряння шпиталями і не впасти у чорну безодню відчаю та безнадії.

У буремному 2014-му тодішній солдат строкової служби добровольцем пішов в АТО і став учасником боїв за визволення Лисичанська на Луганщині як помічник гранатометника 21-ї окремої бригади Нацгвардії. «На підступах до мосту через річку наша зведена група потрапила у засідку. Нас чекали, ворог стріляв з усіх боків, ведучи перехресний вогонь. Біля мене в тому пеклі розірвався артилерійський снаряд, і в голову влучили вісім осколків. Далі не пам’ятаю нічого. Вже потім мені розповіли, як хлопці, котрих я закрив своїм тілом, винесли мене. Після цього були лікарні у Сєвєродонецьку та Харкові, евакуація до шпиталю у Львові, й лише там я вийшов із коми, — розповідає Андрій. — За півроку пережив вісім складних операцій. Не приховую: було важко. Відтоді зрозумів: найголовніше у таких випадках — не втрачати віру в самого себе, не занепасти духом. Мені тоді дуже допомогла підтримка батьків і волонтерів — зокрема, львівської школярки Софійки, котра часто навідувалася, розраджуючи бесідами та малюнками».

Поранення давалося взнаки й після одужання. В стрій він повернутися не зміг, але в Нацгвардії залишився, ставши інспектором по роботі з особовим складом у херсонському батальйоні НГУ.

Після отримання диплома звільнятися і поринати у цивільне життя з головою не планує, бо спеціальність соцпрацівника підходить йому за профілем. Хоча планів на майбутнє у нього багато: зокрема, мріє про родину і двох дітей — неодмінно хлопчика та дівчинку. Хоче, аби донечка була бодай трохи схожа на чуйну школярку-щебетуху Софійку, котра так несподівано стала для нього опорю під час сірих шпитальних буднів...

Фото надано прес-службою військової частини 3056.