Виступає ініціатор збереження пам’ятника почесний краєзнавець України Геннадій Гулько (крайній праворуч).
Фото автора.
Неординарна для нашого часу подія трапилася в Луцьку напередодні Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. На Волині цілком серйозно і не без підстав триває дискусія про зміну дати початку війни. Адже міста краю зазнали бомбардувань фашистської авіації ще на початку вересня 1939 року. У цей самий час почали надходити похоронки з фронту, а в Луцьку, яке було містом Речі Посполитої, та інших населених пунктах розгорнуто госпіталі для поранених жовнєрів (солдатів — польськ.).
Удруге війна прийшла в регіон вже 22 червня 1941 року. Першими ворога зустріли застави 90-го Володимир-Волинського і 98-го Любомльського прикордонних загонів. Саме їхні мужність і вмілі дії дали змогу воїнам 5-ї армії генерала Потапова організувати оборону і сповільнити наступ ворога по найкоротшому шляху на Київ.
Уже в повоєнний час, на початку 1950-х років, у центрі прикордонного містечка Любомль встановили пам’ятник героїчним прикордонникам. Згодом скульптуру воїна зі службовим собакою перемістили на перехрестя доріг Київ — Варшава і Брест — Львів. Він ніби попереджав подорожніх, що вони перебувають у прикордонній зоні, і потрібно бути особливо пильними. Але і тут скульптура не затрималася: її встановили на території військового містечка Луцького прикордонного загону, штаб якого дислокується в обласному центрі. Здавалося б, саме тут їй місце. Але 2018 року скульптуру демонтували і вивезли на господарський двір загону. Ніби в рамках закону про декомунізацію. Хоча до чого тут прикордонник і його пес. Але там, «нагорі», ніби видніше...
З таким підходом до збереження пам’ятки не погодилися в обласній організації ветеранів України. З ініціативи першого заступника її голови Геннадій Гулька скульптуру було реставровано і встановлено на території Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки, що в місті Луцьку. Урочисте відкриття відбулося 21 червня за участю керівників ветеранських організацій, небайдужих лучан. Директор музею Ігор Пасюк відзначив, що новий експонат користується великою популярністю у відвідувачів — особливо у дітей. Вони відразу біжать погладити кам’яного песика, притиснутися до нього.
Виступаючи на мітингу з цієї нагоди, голова обласної ветеранської організації, генерал-майор у відставці Олександр Булавін зауважив, що ніколи не повинен забуватися подвиг воїнів Другої світової війни.
— Прикро, що нині дехто вже не пам’ятає, якою дорогою ціною дісталася нам Перемога, — сказав, звертаючись до присутніх, Олександр Булавін. — Свідчення цьому — і видворення цього пам’ятника з території Луцького прикордонного загону, і громадський туалет на пункті пропуску «Устилуг», облаштований за десять метрів від монумента, встановленого на місці розстрілу фашистами героїв-прикордонників 4-ї застави, і демонтаж меморіальної дошки з будинку у Володимирі-Волинському, де в червні 1941 року розташовувався штаб 90-го прикордонного загону. Звертання до керівництва Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, на жаль, нічого не змінило. Водночас хочеться подякувати усім, хто доклав багато праці, аби цей пам’ятник було збережено.
Перший заступник голови обласної організації ветеранів України Геннадій Гулько назвав імена тих небайдужих людей, які долучилися до порятунку пам’ятника. Так краєзнавець Сергій Ричко допоміг реставрувати скульптуру і дав сталеву арматуру, підприємець Анатолій Федоров виділив цемент і щебінь для постаменту, науковий співробітник музею Василь Карпюк показав свою вправність при його монтажі, знайшлися й меценати, які допомогли грошима на транспортні та інші витрати... Загалом усі роботи було виконано без використання коштів бюджету і взагалі — без підтримки місцевої влади.
Як не прикро, але Волинська обласна організація ветеранів України, яка багато робить для збереження історичної пам’яті, підтримки людей поважного віку, патріотичного виховання молоді, залишилася, можливо, єдиною в Україні без фінансової підтримки влади. Усе доводиться купувати і робити за власні гривні, з невеликих, скажімо так, пенсій. І сумнівно, чи відбулася б 21 червня панахида на меморіалі «Вічної слави», присвячена Дню скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні, якби туди не прийшли ветерани. Адже окрім них та представників обласної і міської влади, кількох журналістів і військовослужбовців, ми там не побачили ані керівників громадських організацій, ані місцевих політиків, ані вчителів, ані їхніх учнів. Кілька десятків сивочолих чоловіків і жінок врятували місцевих владців від сорому. Ба більше, напередодні Дня Перемоги, з ініціативи обласної ради, обласну організацію ветеранів України було буквально викинуто з будівлі обласної ради, де вона займала на першому поверсі два маленькі кабінети.
Говорити про пам’ять і по-справжньому не забувати тих, хто віддав за нас своє життя, це не одне й те саме. На такі сумні думки наштовхують дії людей з владних структур області.
Волинська область.
