Учасники толоки місять ногами глину.

Понад півтори сотні осіб з різних куточків України з’їхалися минулих вихідних до Легедзиного, що на Черкащині. Там 27 липня у Державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура» проводили традиційну щорічну толоку. Цього разу завданням гостей було допомогти археологам та історикам провести науковий експеримент — перекрити глиною дах відновленої трипільської хати.

«Раніше ми відновлювали трипільські будинки під стріховим дахом, але розкопки свідчать про те, що трипільці вкривали хати глиною. Хочемо зробити це й подивитися, як дах «поводитиметься» взимку, чи не підуть тріщини. Можливо, трипільці їх щороку ремонтували», — припустив у розмові з кореспондентом «Голосу України» директор заповідника Владислав Чабанюк (на знімку).

За його словами, робота над збереженням спадщини трипільської культури дуже складна. «Нам важко відновити побут часів Київської Русі, а тут маємо справу з 6 тисячами років до нашої ери!» — пояснює він. Водночас науковець не втомлюється нагадувати про необхідність продовження дослідження цієї культури, її унікальність. «У ті часи великим містом вважалися поселення площею 50 гектарів. А у нас у Тальянках (півтора кілометра від Легедзиного. — Авт.) знайдено місто площею 450 гектарів! Це найбільше у світі поселення тих часів», — переконаний Владислав Чабанюк.

Утім, для гостей Легедзиного участь у толоці — це передусім розвага й участь у ритуалі, про який більшість чули від бабусь та дідусів. Раніше, аби побудувати хату, треба було вимісити глину з водою й соломою. Зробити це силами однієї родини було неможливо, тому запрошувалося усе село. Лише гуртом можна швидко і якісно вимісити велику кількість глини. З нинішніми технологіями і будівельними матеріалами навіть смішно про таке думати, але колективна й безкорисна праця понад сотні людей, які зібралися, щоб своїми руками створити будинок, має велике філософське значення. Понад те цей будинок — точний аналог трипільської хати, та ще й саме у тому місці, де були знайдені найбільші трипільські поселення. І хоч дівчина зі смартфоном у руках, яка місить ногами глину, має щонайменше дивний вигляд, але саме такі акції відновлюють втрачений зв’язок поколінь. На якийсь час ми живемо життям наших предків, їхніми традиціями, дивимося на світ їхніми очима.

А ще на певний час толока стала знімальним майданчиком. Режисер Сергій Проскурня використав її для створення серії про трипільців у документальному циклі «Україна всесвітня». «Ми хочемо показати, що Україна насправді зробила дуже великий внесок у розвиток людства, й покажемо це у серії фільмів, що охоплять період від 24 тисяч років до нашої ери до часів гетьманування Івана Мазепи», — поділився режисер своїм задумом.

Після завершення толоки усіх учасників пригостили борщем, звареним у казані просто неба, провели екскурсію музеєм у Легедзиному та у Тальянках. Саме зараз під керівництвом кандидата історичних наук Олексія Корвіна-Піонтровського у Тальянках триває археологічна експедиція — проводять розкопки двох трипільських хат. Також у музеї у Легедзиному відкрили одразу дві виставки — «Історія в прикрасах» від Юрія Коваленка, власника однієї з найбільших етнографічних колекцій дукачів в Україні, та «Трипілля в писанці» від майстрині Світлани Бас. Пізно ввечері для гостей виступив гурт «Очеретяний Кіт», а потім вони могли переглянути фільм «Чорний Козак». Проте запам’ятається ця толока передусім атмосферою, у якій давні традиції поєдналися із сучасністю.

Фото автора.