А нещодавно бабусі виповнилося 82 роки. І до нинішнього, неювілейного, дня народження вона приурочила іншу тисячу — саме стільки пар рукавиць, за підрахунками волонтерів, вона пошила й передала захисникам на Донбас від початку війни.
Виховувало життя
...У Клинцях Кропивницького району по вулиці Зарічній у будинку під номером один мешкає людина здоров’ям недужа, але гарту міцного. Про те, як формувався цей її характер, бабуся Діана розповідає не кожному, бо до подяк і почестей не надто охоча. Тож щоб сподіватися на розмову, довелося заручитися спочатку підтримкою старости села Ольги Хомутенко.
...Клапті матеріалу, викрійки й готові пари рукавиць пенсіонерка тримає на столі поряд із ліжком. Тут минає більша частина її життя, оскільки хвора спина дедалі наполегливіше дається взнаки. Хвороба серйозна — пов’язана із деградацією тазових хрящів. Утім, іменинниця просила не акцентувати увагу на її здоров’ї — жінка себе самотужки обходить і навіть для допомоги здоровим людям знаходить час і сили.
— Із днем народження мене вітали військові, приїздив, зокрема, командир територіального загону Української добровольчої армії Ігор Козуб, наша відома волонтерка Тетяна Сила. Питають, хто мене виховував у патріотичному дусі, — випереджає наше запитання господиня. — А мене, знаєте, виховувало життя. Я ж із родини куркулів. У нас за вільну Україну всі були від самого початку. Мешкали ми в Злинці Маловисківського району. Все, що нажив дід, відібрали і майже всю сім’ю винищили в тюрмах. Тож не дивуйтеся, що дядько мій у роки війни служив у поліції. Можете так і написати. Тільки додайте, що на подвір’ї в нього всю війну простояла скирта сіна, де під прихистом поліцая переховувалися партизани, часто — з пораненнями. Своїх земляків, українців, він ніколи не ображав... Мама моя так і прожила із цим тавром — «кулацкоє отродьє». Самі розумієте, що кращої роботи, ніж вантажником, вона знайти в той час просто не могла. Батько покинув нас із мамою, коли мені було півтора року. Тому його прізвище, Садовий, я не любила. А Малецькою стала, як закінчила в Злинці школу й вийшла заміж у Кіровоград.
Фрукти та овочі, валянки — все для бійців
Коли почалася війна на Донбасі, Діана Іванівна була здоровішою і ще їздила автобусом до обласного центру. На площі Богдана Хмельницького тоді стояв волонтерський намет. Там вона і познайомилась із Тетяною Силою. Почала передавати фрукти з власного саду, овочі з грядки, гривень по п’ятдесят виділяла з кожної пенсії. Шила валянки — сотні пар. А два роки тому, отримавши від доньки на день народження переказ із італійської Генуї, передала тисячу гривень. Кошти пішли на купівлю бінокля.
— Кажу, візьми, Тетяно, поки не витратила. Бо більше в мене такої суми не буде, — пригадує жінка, для якої кожна умовно зайва копійка (на щастя, обидві доньки допомагають мамі — одна з Італії, друга — з Кропивницького, де працює вчителем музики) — це гроші на дорогий терафлекс, котрий буквально ставить її на ноги.
Діти також беруть посильну участь у маминому волонтерстві. З Апеннін вона часом отримує посилки з уживаними речами — добротним матеріалом для рукавиць. А донька, котра мешкає ближче, буквально нещодавно передала теплий халат. Тепер він послужить іще раз і зігріє комусь руки в окопах.
На робочому місці Діани Іванівни нині часто панує тиша. Телевізор, який допомагав їй розібратися в подіях, віднедавна здебільшого вимкнений. Інформація про те, що здобутки останніх років незалежності (Томос, боєздатна армія, міжнародний консенсус) треба переглянути й ревізувати, її, м’яко кажучи, дезорієнтує.
Фото Івана КОРЗУНА.
