Серед тих, хто відвідав Естонію, були і представники Рівненщини директори Вищого професійного училища № 22 міста Сарни — Володимир Городнюк і Сарненського професійного аграрного ліцею — Микола Морозюк. Враженнями від поїздки Володимир ГОРОДНЮК (на знімку) поділився з читачами «Голосу України».
— Наші партнери презентували свої навчальні заклади, — розповідає він. — Раніше в Естонії було 98 училищ, а тепер 30. Деякі об’єднали, інші закрили, не стало технікумів і коледжів. Залишили університети (вищу школу) й заклади профтехосвіти.
Приміщення профтехучилищ або реконструювали, або збудували нові, все зроблено для комфорту учнів. А професії такі ж, як у нашому ВПУ
№ 22: електрозварник, столяр, кухар, бармен, перукар тощо. На мою думку, центри й лабораторії з підготовки кухарів, для прикладу, в колег у Рівному навіть кращі. Ми ж не поступаємося в обладнанні й у підготовці слюсарів, автомеханіків, зварників.
Здивувало нашого співрозмовника, що в училищах готують логістів, прибиральниць і доглядальниць.
— Шокував той факт, що навчатися в Естонії можна все життя за кошти держави й отримати стільки професій, скільки хочеш. І при цьому віковий ценз — необмежений. Немає в них центрів зайнятості, які навчають учнів. Їх функції виконує професійна освіта. У професійних закладах, які відвідали, немає ані затверджених штатів, ані вихователів у гуртожитках, ані гуртків художньої самодіяльності, ані спортивних секцій, ані уроків фізкультури, — ділиться власними спостереженнями Володимир Городнюк.
Естонці по-іншому до всього ставляться, у тому числі й до власного здоров’я. Для них прокинутись зранку і зробити фіззарядку так само необхідно, як поснідати.
«Обладнання в кабінетах нове, а електрозварювальні функції виконують машини-роботи, в які закладають програму, й вони здійснюють будь-який шов. До речі, в коридорах, кабінетах, лабораторіях — жодного стенду. Але вся техніка — нова. Тобто, не на старому чи списаному обладнанні навчаються обслуговувати техніку, а на найновішому, — додає співрозмовник. — Фінансування йде на кожного учня. У нас — на групу з 25—30 чоловік. На виробниче навчання для кухарів нам держава не дає жодної копійки. В Естонії майстер складає калькуляцію продуктів, необхідних для заняття, а на другий день зранку отримує їх на складі».
Попри все, Рівненщина посідає перше місце в Україні з модернізації професійної освіти. «У нас також є навчальні центри й лабораторії, подібні тим, що побачили за кордоном, але ми все робимо самотужки, без допомоги держави, — каже Володимир Городнюк. — Професійна освіта тримається на ентузіазмі трудових колективів і керівництва. Скажімо, з 14 центрів в області три — в нашому училищі. У 1993 році другий центр в Україні був відкритий у Сарнах, у ВПУ № 22, і ми цим пишаємося. Самі робимо плитку та вкладаємо її, озеленюємо територію насадженнями, перекриваємо лабораторії, майстерні, кабінети. На сьогодні найбільше бажання — дати в кожен кабінет комп’ютерну техніку».
Наші педагоги побували й у Валганському центрі професійного навчання, Талліннській будівельній школі, школах механіки, обслуговування, Центрі професійного навчання, де ознайомилися з досвідом роботи професійних шкіл, елементами впровадження сучасних методів навчання, методикою розробки освітніх програм на модульно-компетентнісній основі, організацією навчання впродовж життя.
Естонські колеги провели семінар, під час якого ознайомили з досвідом навчання підприємництва роботодавцями в закладі вищої освіти. Керівники естонських професійних шкіл презентували систему роботи з формування навичок підприємництва. Одне слово, є чимало хорошого, що можна запозичити, аби модернізувати систему професійної освіти.
Рівненська область.
Фото Василя СОСЮКА.
