Відзначаючи 24 серпня День Незалежності України, маємо пам’ятати: насправді у 1991 році відбулося не проголошення, а відновлення української державності, за яку наш народ боровся віками. Уперше у XX столітті українська національна незалежна держава — УНР — постала під час Української революції 1917—1921 років. Свідченням спадкоємності державотворчих традицій Української Народної Республіки, фундатори якої пройшли шлях від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення потреби державної незалежності, став курс на творення демократичного суспільства, головною цінністю в якому є Людина.
Українська національно-визвольна революція початку минулого століття була явищем загальноукраїнським, а її рушій — український народ та політична еліта.
— Бурхливе піднесення національно-визвольного руху спричинила російська лютнева революція 1917 року. Українці вголос заговорили про автономію та реалізацію власних прав, — каже історик і голова Благодійного фонду «Героїка» Павло Подобєд. — Про це йшлося на численних мітингах і маніфестаціях, у відозвах і резолюціях. В епіцентрі подій був Київ. Саме тут з ініціативи товариства українських поступовців та за участі політичних партій і громадських організацій постала Українська Центральна Рада. Їй судилося стати парламентом революційної України. Київ нагадував море, яке бурлило зборами, з’їздами, маніфестаціями. Хвилі покотилися регіонами. У Полтаві, Чернігові, Одесі, Харкові, Миколаєві люди виходили на вулиці з гаслами «Автономію Україні», «Хай живе самостійна Україна». Творилася держава...
Першу в ХХ столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918-го.
У 1917—1921 роках було започатковано такі інститути незалежної держави, як перший український парламент (Центральна Рада, заснована в березні 1917 року) та перший український уряд (Генеральний Секретаріат Центральної Ради, створений у червні 1917 року). Серед започаткованих у добу Революції інститутів варто відзначити Українську Академію наук (засновану гетьманом П. Скоропадським у листопаді 1918 року). Саме в революційних подіях 1917—1921 років Київ став столицею України, якою залишається й нині.
Сучасна Українська держава увібрала в себе не лише традиції української державності початку XX століття — принципи демократизму, соборності, атрибути, а й увесь тисячолітній спадок. З різних періодів історії Україна успадкувала різні засадничі ознаки держави: від Русі — цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988 році; тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державним гербом сучасної України; Київ — столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж більш як тисячі років; гривню — назву грошової одиниці; назву Україна, що вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1187 році. Від Галицько-Волинської держави: синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства; утвердження європейського вектора розвитку. Від Великого князівства Литовського: європейську традицію міського самоврядування — магдебурзьке право; Пересопницьке Євангеліє — видатну рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України. Від козацької доби: республіканські традиції народовладдя; військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізнішого українського визвольного руху; одну з перших європейських конституцій нового часу, укладену Пилипом Орликом 1710 року. Від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського): демократичні засади державного будівництва; перший парламент, в який розвинулася Центральна Рада, створена в березні 1917 року; перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го; державні символи: герб, гімн «Ще не вмерла Україна», прапор; соборність — об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі; Українську Академію наук, що була заснована Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року. Від Української Радянської Соціалістичної Республіки: статус засновника Організації об’єднаних націй та адміністративно-територіальний устрій.
В усі часи український народ відзначався прагненням до свободи і незалежності. Ця базова цінність давала поколінням наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності та боротьби за свою землю з різними імперіями, а найбільше з Російською.
Упродовж ХХ століття українці не полишали намагань здобути свободу і самостійність і врешті Актом 24 серпня 1991 року її остаточно утвердили.
Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи по всьому світу. У ХХ столітті наша країна кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Втрата незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 1917—1921 років призвела до того, що злочинні тоталітарні режими — комуністичний і нацистський — забрали мільйони життів мешканців України внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та війн.
У боротьбі за державність і власну свободу українці заплатили дорогу ціну. Обов’язковою умовою цих цінностей є національна єдність.
Сьогодні Україна, відстоюючи свою незалежність у війні з російським агресором продовжує боротьбу, розпочату у 1917 році, коли вперше українці стали на шлях творення власної держави.
28 років нашої незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулась як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та відстоювати свободу, захищати власний суверенітет і територіальну цілісність.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.
