У цьому палко переконані учасники наметового військово-патріотичного табору «Холодноярщина-2019» (на знімку). Бунчужний Вітролом, командири-ройові під псевдо Дніпрянин, Дарк, Фартова, Лесик, Ярило, Привид, Партизан та інші тут, у лісовому урочищі Холодний Яр, проводять навчання і вишкіл підлітків, шкільної та студентської молоді.

З одного боку намети захищає гора, з другого — непролазні хащі та Кам’яне озеро. Цього спекотного літа озеро обміліло, й воду для приготування їжі доводиться носити у 50-літрових бочках із криниць за декілька кілометрів від таборування.

— Несподіванка з озером нікого не збентежила, — ділиться комендант табору, один із засновників «Холодноярщини» Сашко Вовченко. — Ройові ходять по воду строєм, підбадьорюють себе повстанською піснею «Лента за лентою набої подавай...». Нести на плечах жердини з бочками досить важко, але ця вправа також гартує волю та витривалість.

Саме ці якості: стійкість, сміливість, кмітливість, готовність прийти товаришеві на виручку культивується у роях та куренях. У таборі панує військова дисципліна. Усе підпорядковано жорсткому режиму. Забуто про мобілки та планшети. Користуватися ними суворо заборонено. Виняток надано хіба що «Казумі». У дівчини з екзотичним позивним батько перебуває на передовій східного фронту. Він один із командирів 24-ї механізованої бригади, воює п’ятий рік. «Казумі» має право відповісти батькові на дзвінок.

З ранку до пізнього вечора в таборі тривають заняття. Інструктори навчають юних холодноярців правил орієнтування на місцевості, самооборони, домедичної допомоги, елементів ведення партизанської війни.

— Наша група пройшла курс самовиживання, — розповідає Фартова. — На виході з табору вглиб лісу нам вручили кілька сірників та невеликий ніж. Ми повинні були поставити з гілля курінь, знайти воду, їжу, розвести вогнище. Із завданням група впоралася.

Найвідповідальніші заняття в таборі — військова підготовка та поводження зі зброєю. Проводять їх інструктори, котрі мають практичний досвід. Серед них — військовослужбовець із позивним «Верба».

— Я проходжу службу на кордоні, — розповідає про себе струнка дівчина з автоматом-макетом за плечима. — Під час своєї відпустки вирішила як волонтер попрацювати на «Холодноярщині». Цей край мені рідний і близький. Бо я і мої побратими виховані на книжках Горліса-Горського «Холодний Яр» та Василя Шкляра «Чорний ворон». Свій досвід, своє світобачення ми передаємо дітям. Наші вихованці, підлітки 14—16 років, дуже вмотивовані, завзяті, горять бажанням набути військових знань та умінь, щоб бути підготовленими захищати свою Батьківщину.

Крім фізичного вишколу, в таборі проводять гутірки із саморозвитку та історії. Ройові та інструктори — вчорашні випускники вишів: юристи, економісти, ІТ-фахівці, вчителі. Жвава і дотепна Фартова, до прикладу, вчитель малювання. Вона разом із друзями — активісти громадських організацій «Наддніпрянський легіон» та «Національний альянс». Їм по 20—25 років. — Ми ставимо перед собою завдання, — каже Фартова, — виховати в дітей патріотизм, національну самосвідомість і гідність. Недарма наш табір відбувається в Холодному Яру. У легендарному місці, де під прапором «Воля України або смерть!» билися з ворогами до останнього патрона мужні повстанці. Ми ходимо їхніми стежками, відчуваємо їхній нескорений дух. Нам болить, що тоді, в часи УНР, холодноярці загинули. Вони були останніми захисниками самостійної України. Без них Українська держава не відбулася...

— Але ж, — додає Партизан, — кинутий перед власною загибеллю клич головного отамана повстанців Василя Чучупака «Готуй нових борців, Холодний Яре!» — здійснився. Виросло, пробилося крізь багаторічні терни, молоде покоління українців...

— Так, — підтримую думку своїх співрозмовників, — у двадцятих роках двадцятого століття Українська Народна Республіка, на жаль, зазнала поразки. Але чи засвоїли ми всі її уроки? Чи відбудеться Україна нині, знову атакована північним сусідом, підточена внутрішніми суперечностями?

— Обов’язково відбудеться, — спокійно і впевнено відповідає Партизан. — Наша Вітчизна стане сильною і могутньою, вільною і квітучою, найкращою країною у світі. Чому? Тому що в неї є ми!

Ніби підтверджуючи палкі юначі слова, зашумів у верховіттях, закружляв першим золотим листом правічний Холодноярський ліс.

Фото автора.