Серед цих завдань — законодавчо врегулювати ринок землі, завершити реформу медицини, дбати про мову й національні інтереси, а суспільні цінності ставити вище, ніж свої. Здійснити демонополізацію виробництва спирту, міндобрив, підвищити пенсії і зарплати, знищити корупцію. Загалом, працювати так, щоб не розчарувати людей у своєму виборі. А найголовніше — зберегти незалежність і територіальну цілісність нашої країни.

Фото Олександра КЛИМЕНКА (з архіву «Голоса України»).

Богдан ТИМОФІЙЧУК, директор фермерського господарства «Богдан і К» у Снятинському районі, заступник голови постійної комісії Івано-Франківської обласної ради з питань аграрної політики та земельних відносин:

— Ініціюватимемо перед депутатами, а насамперед зобов’яжемо народних обранців від Івано-Франківщини, розглянути в аграрному комітеті зміни до Земельного законодавства. Основоположний — Закон про землеустрій. На нього спиратимуться інші, а зокрема, Закон про ринок землі. Його впровадження на часі, однак досі тягне за собою багато невирішених питань. Спочатку треба завершити інвентаризацію всіх ділянок та угідь: селянські наділи, комунальної власності сіл, селищ і міст, державної власності.
— Як відомо, у віданні Національної аграрної академії наук — до 700 тисяч гектарів ріллі. Передбачається левову частку, до 70%, передати новим землекористувачам — ОТГ, у комунальну власність селищам і містам, частково розпаювати серед працівників підприємств НААНУ.

Зміни мають відштовхуватися від Основного Закону. Ринок землі потрібен для ефективнішого її використання. Бо нині чимало необлікованих ділянок гуляє серед «чорних фермерів». За них не сплачують податки, а втрачають місцеві та державні бюджети.

Однак вільний ринок землі може стати загрозою для середніх і малих землекористувачів, які не мають коштів викупити орендовані ділянки. Потрібне запровадження механізму дешевого кредитування в частині придбання під заставу банку. Побоюємося, що може хлинути неконтрольований капітал, настане масова скупка угідь.

Досі не врегульовано нормативно-правову базу, яка повинна бути фундаментом ринку землі. Нема нагальної потреби все продавати. За нашими розрахунками, таким правом може скористатися третина її власників. Треба запровадити механізм захисту від спекуляцій, якихось підводних течій.

Потрібно правильно розглянути питання приватизації спиртової промисловості, зняти державну монополію. Нині відбувається «дерибан» аграріїв. Останніми роками склалася практика, коли в них у борг купують сировину для виробництва етилового спирту і вчасно не розраховуються. Невже варіння спирту — нерентабельне, і підприємства справді не мають коштів на придбання сировини?

Так само необхідно внести зміни до Земельного кодексу та інших законодавчих актів щодо системи управління у сфері земельних відносин, забезпечення права приватної власності на землю, обмеження її безоплатної приватизації, протидії рейдерству, демонополізації ринку міндобрив, скасування ліцензування пального в АПК, обмеження суми дотацій пов’язаним особам тощо.

Аграрії сподіваються, що такі новації сприятимуть врегулюванню земельних відносин та приведенню законодавства до світових стандартів, а також наповненню державного бюджету країни.

Василь ОТЗЕМКО, учитель історії середньої школи села Квітки Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, ветеран АТО:



— Освітяни сподіваються, що молода генерація народних обранців, котра прийшла до парламенту, переосмислить шляхи і напрями розвитку шкільництва, удосконалить Закон України «Про освіту».

Пострадянські стереотипи навчання та виховання учнів повинні назавжди відійти у минуле. Аби шкільна освіта набула нового потужного імпульсу, їй насамперед потрібне нове бачення концепції та новітнє наочне, мультимедійне забезпечення.

Особливо це стосується сільської школи. Сьогодні я йду на урок історії, «озброєний» лише своїм власним ноутбуком. Будь-які інші засоби, навіть тематичні карти, у школі відсутні. Щороку «запізнюються» підручники. Чомусь їх друк перетворюється у країні на справжню проблему. Предмет «Захист Вітчизни» взагалі нічим наочно не підкріплений. Хоч давно у школах має бути навчальна зброя. Проте Міністерство освіти ніяк не може домовитися з Міноборони хто, коли і як повинен здійснити це матеріально-технічне забезпечення. Звертаюся до парламентаріїв, допомогти урядовцям виконати це надзвичайно важливе «домашнє» завдання.

Вважаю хибним шлях на закриття малокомплектних сільських шкіл. Діти, особливо молодшого шкільного віку, повинні навчатися за місцем свого проживання. Практика, коли шкільний автобус приїжджає за шестирічним учнем о шостій ранку, аби везти його до школи, неприйнятна. До того ж, поки у нас не буде нормальних доріг між населеними пунктами та достатньої кількості технічно справних автобусів — про закриття невеликих сільських шкіл взагалі не повинна йти мова.

Мої колеги звертають увагу влади на те, що досі ніяк не розв’язано питання забезпечення молодих педагогів житлом. Отримувати на перших роках учителювання мізерну зарплату й винаймати при цьому житло — це не реально і не нормально. Вважаю, що потрібна державна програма, аби молоді учителі, лікарі, інші фахівці, що працюють у сільській місцевості, мали право або на першочергове отримання житла, або на безвідсоткову іпотеку. Так принаймні чинять у сусідніх західних державах. Маємо надію, що цей досвід і напрацьовані програми перейме нове покоління політиків та урядовців, котрі приходять до влади.

Анжеліка УЛАНОВА, курсантка розташованого в Полтаві Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут:



— Від нового складу Верховної Ради очікую створення на законодавчому рівні умов для швидшого економічного розвитку нашої країни. Адже він був і залишається базою для поступу практично в усіх сферах, зокрема й оборонній. Для військовослужбовців особливо важливо мати сучасну техніку та озброєння, гідну зарплату, належне соціальне забезпечення. Тоді й престижність професії захисника Вітчизни підвищуватиметься.

Бо ще й нині подекуди доводиться чути «припущення» про те, нібито ми вдягли курсантські однострої тому, що, мабуть, погано склали ЗНО... Подібним «усезнайкам» хотілося б нагадати про те, що, скажімо, сьогодні в коледжі ми опановуємо фах військового зв’язківця на новітньому комп’ютеризованому обладнанні, яке використовують у Збройних Силах України, зокрема й на передовій. Хоча ще кілька років тому про таке оснащення армії солдати, сержанти й офіцери могли тільки мріяти.
Задля того, щоб матеріальне забезпечення нашого війська істотно поліпшилося, народні депутати України попереднього скликання парламенту зробили чимало. Сподіваюся, що новообрані депутати зроблять для цього ще більше.

Та й про підвищення пенсій і зарплат для цивільних громадян обранцям народу також треба подбати. Передовсім через прийняття відповідних законів і формування професійного, ефективного уряду. Бо коли через безгрошів’я на роботу за кордон виїжджають кращі фахівці, такі втрати також стають серйозним викликом для національної безпеки держави.

Ольга ФРИДРАК, заробітчанка з Борщева Тернопільської області:


 

— Уперше на заробітки я поїхала до Італії у 2002 році, щоб заробити гроші на індивідуальне опалення. Для цього на той час було потрібно 300 доларів. Працюючи вчителем початкових класів, такої суми назбирати не могла. Через те, що була за кордоном довше, ніж тривала річна відпустка, мене звільнили з роботи. Змушена була повернутися в Італію й працюю тут до сьогодні. В Україну приїжджаю двічі на рік. Цього року тут затрималася довше, ніж зазвичай, бо мала бажання проголосувати на виборах Президента й обрати представників до парламенту. Для мене це дуже важливо, бо живу й працюю в країні, де влада дбає про своїх громадян. Від нового українського парламенту очікую прийняття законів, які зроблять медицину якісною і доступною для всіх. Чекаю реформування пенсійної системи для того, щоб люди старшого віку почувалися гідно. І не лише вони потребують покращення матеріального становища. Кажуть, пенсіонерам важко. Я вважаю, що молодим також нелегко, бо багато хто мусить знімати житло, не маючи змоги придбати власну квартиру чи будинок. На автомобіль теж треба чимало грошей. Не розумію, чому в Італії можна купити те саме авто, що в Україні, але втричі дешевше. Ситуація поліпшиться, якщо люди матимуть нормальні зарплати. В Італії заробленого вистачає на побут, відпочинок і заощадження. Також чекаю прийняття законів, які вплинуть на ситуацію з цінами. Бо вони в Україні не відповідають тому, що людина заробляє. Особливо, коли йдеться про вартість одягу та продуктів харчування. І, звісно, було б добре, якби новий парламент прийняв закони, які б викорінили корупцію. Але найважливіше, щоб народні обранці робили все можливе, аби зберегти незалежність і територіальну цілісність нашої країни. Хотілося б, аби вони дбали про мову й національні інтереси, а суспільні цінності ставили вище, ніж свої.

Петро ГИНЬКУТ, голова госпітальної ради Західного госпітального округу Кіровоградської області:

— Ситуація, яка склалася з фінансовим забезпеченням галузі охорони здоров’я, не витримує жодної критики. Розвиток первинної ланки місцями відбувся за рахунок дискримінації інтересів вторинної, а й без того складна комунікація між ними ще більше ускладнилася.

Водночас дивують заяви, що з 1 липня реформа вторинної ланки не зможе розпочатися, а передбачена законом норма про 5% ВВП на охорону здоров’я не буде виконана. Тоді як у країнах Європи цей показник становить не менш як 5%. Погоджуюсь, що все це є наслідком аматорського підходу до реалізації державної політики в охороні здоров’я.

Плани і цілі реформування не були чітко доведені до лікарів і пацієнтів, не було враховано структуру мережі закладів та їхні потреби у фінансуванні.

І найголовніше: вважаю, що держава тоді дбає про своїх громадян, коли, звернувшись до медичного закладу, пацієнти отримують усі необхідні послуги і лікарські засоби, не витрачаючи жодної копійки з власної кишені. І коли лікарі отримують гідну заробітну плату, а лікарні забезпечені всім необхідним. Нині ж ми втрачаємо висококваліфікованих молодих спеціалістів, які через мізерні заробітні плати не бачать перспектив залишатися в Україні.

Тому необхідно: забезпечити якісне та достойне фінансування вторинної ланки охорони здоров’я (ОТГ не хочуть фінансувати вторинну ланку і не несуть за її роботу жодної відповідальності). Також необхідно забрати в ОТГ право не платити медичним закладам як субвенцію, так і власні кошти. Вжити невідкладних заходів для забезпечення своєчасної і в повному обсязі виплати заробітної плати медпрацівникам. Збільшити заробітну плату на вторинному рівні. Забезпечити лікарні медикаментами на невідкладні ситуації і знизити ціни на важливі, необхідні для населення препарати. А також забезпечити державне фінансування відновлення твердого покриття між населеними пунктами та автобусного сполучення між селами, щоб люди мали можливість добиратись до лікарів. Адже доріг у сільській місцевості в нормальному розумінні цього слова фактично не залишилось. Відродити санітарно-епідеміологічну та інфекційну служби та ввести примусове лікування для певних категорій хворих (відкрита форма туберкульозу тощо), без чого епідемії не зупинити. Крім того, потрібно законодавчо забезпечити право на житло молодих медичних фахівців, які працюють на селі, та заборонити продаж медикаментів без рецептів, створити державне підприємство з виготовлення доступних ліків першочергової необхідності.

І, нарешті, необхідно кардинально змінити діючу, або прийняти зрозумілу і ефективну, модель медичної системи.

Юрій КАЛІСТРАТОВ, голова Волинського теркому профспілки працівників вугільної промисловості:

— Проблем у вугільній галузі нагромадилося багато. Як наслідок, видобуток із кожним роком падає. Держава змушена йти на величезні валютні витрати, аби забезпечити електростанції необхідною кількістю вугілля. Тим часом уже тридцять років у нас не можуть добудувати шахту № 10 «Нововолинська», яка зможе щорічно видавати на-гора майже мільйон тонн енергетичного вугілля. Готовність підприємства 90% і при належній волі уряду її вже можна здати в експлуатацію наступного року. Є можливість розпочати будівництво нових шахт на території Львівської області, потужністю по 1,5—2 мільйони тонн. Запаси вугілля там величезні й пласти його залягають на відносно невеликих глибинах.

Тож сподіваюся, що питання лобіювання інтересів вугільників у новій Верховній Раді буде більш активне. Радує, що серед депутатів нового скликання знову бачу Михайла Бондаря і Михайла Волинця, які постійно обстоювали інтереси нашої галузі в стінах Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Сподіваюся, що до них доєднаються і нові народні обранці.

Гостро стоїть питання фінансування галузі. На шахтах Волині гірники ще не повністю отримали заробітну плату за травень, а вже завершується серпень. Потрібно вирішити питання з постачанням на шахти електроенергії. Адже нині підприємства мають перед постачальниками величезні борги, і ті постійно загрожують припинити подачу струму. Такі прецеденти вже були. А з шахт, навіть якщо вони не ведуть вуглевидобуток, потрібно постійно відкачувати воду, вентилювати виробітки. Гостро стоїть проблема також із збутом видобутого вугілля.

Переконаний: при належному фінансуванні галузі Україна зможе відмовитися від закупівлі вугілля за кордоном і повністю забезпечувати себе власним паливом. Слід не забувати, що шахтарі є гвардією праці. Їх труд повинен шануватися і достойно винагороджуватися!

Олександр ЧАЛИЙ, начальник відділу зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю ГУ ДСНС в Луганській області, підполковник:

— Звичайно ж, від нового складу Верховної Ради ми чекаємо добрих змін. Насамперед сподіваємось, що парламентарії зроблять все від них залежне, аби врешті зупинити війну. Це важливо не лише для нас, людей, що живуть на території бойових дій.

Це важливо для всієї країни.

Ви можете уявити, скільки смертоносного металу тримає наша луганська земля? Скільки життів через це обірвалось і скільки людських доль понівечилось? Луганщина ще не звільнилась від арсеналу Другої світової війни, який зачаївся у її надрах та водоймах, а тепер до цього додались смертоносні «привіти» сьогоднішніх подій. Так, за п’ять років піротехнічними підрозділами ДСНС виявлено 78 456 одиниць вибухонебезпечних предметів. Це міни, снаряди, розтяжки та інші смертельні пастки. Ними нашпиговані сільськогосподарські угіддя, лісосмуги, водойми, населені пункти, особливо в зоні, наближеній до лінії розмежування.

Як показує світовий досвід, комплексне й ефективне вирішення проблеми протимінної діяльності можливе тільки завдяки всеохоплюючому гуманітарному розмінуванню з використанням міжнародного досвіду та допомоги і підтримки з боку керівництва країни. Тому дуже важлива співпраця між ДСНС та українським урядом.

На сьогодні в Луганській області обстежено 6634,7 га території, а опрацювати треба ще мінімум 254,391 га території, підконтрольної українському уряду, та майже 835000 га окупованої території, ймовірно забрудненої вибухонебезпечними предметами.

Сподіваємося, що проблеми протимінної діяльності на територіях Донецької та Луганської областей стануть першочерговими для обраних народних депутатів. Прикута до цієї проблеми увага обранців дозволить більш ефективно запобігати нещасним випадкам серед мирного населення, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами.

Любов ПАНФІЛОВА, пенсіонерка, місто Рівне:

— Зрілість нації оцінюється за її ставленням до інвалідів, літніх людей. Нині цим категоріям живеться нелегко. Пропрацювавши на державу понад тридцяти п’яти років, я отримала лише дві тисячі гривень пенсії. Тож дуже цинічно звучали тези попередньої влади про нібито підвищення пенсій: останній раз мені підвищили її аж на 10 гривень, яких не вистачає навіть на паляницю соціального «дарницького» хліба. А ще цинічніше на цьому тлі виглядають зарплати високопосадовців, які, на мою думку, незаслужено отримують зарплати у сотні тисяч гривень. Що ж вони зробили для держави такого, щоб так високо оцінювали їх працю?

Саме така несправедливість спонукала людей проголосувати за зміни, які вони пов’язують з Президентом Володимиром Зеленським та народними депутатами від «Слуги народу». Я їм бажаю працювати так, щоб не розчарувати людей у своєму виборі. І починати потрібно не з підвищення собі зарплат, як це робили їхні попередники, а із плідної законотворчої роботи, яка допомогла б підняти економіку, а головне — нарешті встановити мир у державі. А заживуть люди краще, тоді можна підняти зарплату тим, завдяки кому цього буде досягнуто. Тягнемося до Європи, то давайте переймати її цінний досвід не вибірково, а й у ставленні до пенсіонерів, у тому, які умови там забезпечені для літніх людей.

У четвер починає роботу новий склад парламенту. Хочу побажати народним обранцям успіхів, щоб вони пам’ятали: молодість швидко минає і вони теж свого часу стануть пенсіонерами.

В’ячеслав СКОРОБРЕХА, лікар вищої категорії, кандидат медичних наук:

— Лікарі, котрі працюють на «землі», чекають від нового складу парламенту передусім не збільшення зарплат (хоча й це не зайве), а порятунку медицини. Незважаючи на реформи, вона повільно помирає, агонія ось-ось розпочнеться.

Країні конче потрібна страхова медицина. Вона — ознака реальної, а не віртуальної допомоги держави. Тотальне зубожіння людей призводить до того, що медичні послуги, а вони сьогодні стають платними, їм просто не по кишені.

Місцева медицина, що існує на небагате фінансування з бюджету, сьогодні просто доживає останні дні. Наша міська клінічна лікарня № 10 донедавна була комунальним закладом. Сьогодні статус змінився, і ми стали йменуватися «комунальним підприємством». Змінилася не проста назва, змінилася філософія медичного обслуговування. Тепер медики повинні заробляти гроші на все — лікування, ліки, ремонт, медикаменти, придбання обладнання. Повірте — вирішувати ці проблеми небагатій країні просто нереально.

А що реально? Відповідь на поверхні — страхова медицина. Вона може стати рятувальним кругом не тільки для медзакладів, а насамперед для людей.

У новій Верховній Раді, від якої ми очікуємо рішучих, і я б сказав, непопулярних законів в сфері медицини, є медики. Саме вони й повинні стати «серцем» для прийняття нового закону про страхову медицину. Ну а ми на місцях наповнимо її свіжою кров’ю, яка побіжить по судинах нашої вітчизняної медицини.

Андрій ДУРУНДА, письменник, журналіст, відзначений Почесною Грамотою Верховної Ради України, трьома міжнародними та трьома обласними літературними преміями, місто Ужгород:

— Чверть століття тому, будучи кандидатом у народні депутати, я пропонував, аби в залі засідань парламенту висіла картина Страшного Суду, щоби депутати, натискаючи кнопку за чиєюсь вказівкою чи за конверти-банківські рахунки, щоразу бачили, що їх чекає за гріхи. Не продаватися, бо на чужому, а тим паче на загальнонародному горі, свого щастя не збудуєш... І голосуйте особисто, не займайтеся кнопкодавством за когось, бо це — ваша трудова дисципліна і ваш обов’язок, ваша честь, зрештою.

Маєте бути взірцем: не дрімати під час засідань, не грати у комп’ютерні ігри, не базікати по телефону, бо у ваших руках ні мало ні багато, а доля ДЕРЖАВИ!

Та врешті зніміть із себе ту осоружну недоторканність, увійдіть в історію як парламентарії честі й совісті, які не бояться закону, які рівні з усіма іншими співгромадянами.

Змучений, сто разів обкрадений, зубожілий народ надіється на вас, законотворців, дивиться, мов на еталон чесності, патріотизму, добропорядності...

В одному зі своїх віршів про Україну з болем-гіркотою питаю:

Що зробили ви з нею, князі і князьки,
Із багатством, красою, вандали?
Ви народу казали солодкі казки,
І нахабно її обкрадали.

Тож не знімайте останню свитину з неньки своєї вимученої, яка плаче сльозами Святої Марії (так ще в 1999 році я назвав свій роман, де під Богородицею розуміється Україна), не пускайте її сиротою-заробітчанкою-служницею по світу, не грішіть перед нею, матір’ю своєю... Бо вона з вірою і надією дивиться на вас, своїх синів і дочок — нинішніх керманичів своїх, рятівників і оборонців.

І ще. Молю, благаю, вимагаю: не цурайтеся материнсько-отчого слова, не послуговуйтеся мовою нинішнього агресора. Нащо ваші закони-постанови, якщо не буде держави? Адже чия мова, того й держава. Бо від сивого Дніпра до в’юнкого Ужа — одна мова й душа.

І кожним своїм кроком і кожним словом, кожною думкою своєю пам’ятайте: хто служить людям — служить Богу.

Карина ХУТОРЯНЕЦЬ, домогосподарка (село Нижня Сироватка Сумського району Сумської області):

— Вселяє певну надію те, що до нової Верховної Ради пройшло чимало молодих людей, котрим близькі проблеми молодих сімей. Одна з найголовніших, звичайно, матеріальна. Попри демографічну кризу в Україні, виплати при народженні дітей нині не залежать від їх кількості у сім’ї. За кожне немовля держава виплачує 41 280 грн, з них 10 320 грн одразу, а решта суми розбивається на 36 місяців, по 860 грн щомісяця. Чи ж треба комусь пояснювати, які це мізерні гроші та як вони «стимулюють» молодих батьків народжувати і виховувати дітей? Багато хто не бачить іншого виходу, як покинути сім’ю та податися кудись на заробітки.

Нашому Сергійку у грудні виповниться три рочки, а Марійці на той час — лише півроку. Отримую на кожну дитину по 860 грн, але з нового року залишиться лише одна виплата. Сукупний місячний дохід нашої сім’ї опуститься нижче 6 тис. грн, тоді як лише на молочні суміші для Маші потрібно мінімум 70 грн на добу.

За місячну державну допомогу 860 грн ми частково зібрали Сергійка до дитсадка, купили йому мокасини, кросівки і футболку. Стільки ж, 860 грн, коштують дві упаковки памперсів, яких Маші вистачає лише на два тижні. Ми живемо разом із батьками і маємо від них відчутну підтримку, але ж чимало молодих сімей її позбавлені. Чи ж заводитимуть вони дітей, а коли вже їх мають, чи зможуть як слід виховати?

До 2014 року державні виплати на дітей залежали від того, скільки їх народилось у сім’ї. За першу дитину мамі виплачували майже 31 тис грн, за другу — близько 62 тис. грн, а за третю — майже 124 тис. грн. При певних недоліках цієї програми, вона все ж працювала і сприяла розв’язанню демографічної проблеми. Верховна Рада зробить справу державної ваги, якщо повноцінно підтримає молодих батьків, котрі сумлінно та відповідально ставляться до виховання своїх дітей.