Нинішній тиждень минув у Харкові під знаком III міжнародного юридичного форуму, відкриття якого відбулося 24 вересня у Палаці студентів Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

У заході взяли участь представники 30 країн: Великої Британії, Німеччини, Китаю, Італії, Іспанії, Ізраїлю, Франції, США тощо. Серед учасників форуму — Перший заступник Голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук, Голова Конституційного Суду України Олександр Тупицький, Голова Конституційного Суду Литви Дайнюс Жалімас, Голова Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду Михайло Смокович, провідні експерти, які займаються міжнародним і гуманітарним правом, представники органів правопорядку, судової влади, політики тощо.

Перший заступник Голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук привітав учасників форуму від імені Президента України Володимира Зеленського.

«Тут зібралися кращі юристи України і світу, і це не просто об’єднання особистостей, а справжня синергія думки. Сьогодні наша країна має унікальне вікно можливостей, яке має бути заповнене якісними, напрацьованими ідеями. На рівні Президента України, Верховної Ради ми вже почали формування потужних аналітичних центрів: це, наприклад, Комісія з реформування правової системи, профільні дорадчо-консультативні органи в парламенті. Ми зацікавлені в нових яскравих ідеях і сподіваємося на співпрацю. Упевнений, що напрацювання харківського форуму стануть серйозною запорукою розбудови нової України».

Співголова форуму, ректор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Василь Тацій зазначив, що за всі дні нашого заходу в пленарному засіданні, панельних дискусіях, круглих столах, тренінгах візьмуть участь майже три тисячі учасників та експертів. Зазвичай на таких масштабних заходах обговорюються оригінальні ідеї, складні питання сучасності в період глобалізації. І це прекрасна можливість для вчених, фахівців з різних країн обмінятися досвідом, зустрітися з політиками-практиками, завести нових друзів. Це важливо для подальшого розвитку юридичної науки і юридичної спільноти.

Перший заступник Голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук повідомив, що особливу увагу під час форуму приділятиме питанням ІТ-права та новітніх тенденцій у сфері конституціоналізму.

— Саме тут ми можемо отримати квінтесенцію всіх найкращих та найпередовіших думок у сфері юриспруденції, щоб надалі напрацьовувати ті механізми, які стануть основою законів нашої держави, — сказав Руслан Стефанчук. — Сподіваюся, що все, що буде напрацьовано на цій конференції, ми обов’язково використаємо та долучатимемо членів цього форуму, науковців Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого й інших правничих шкіл України для того, щоб ті реформи, які здійснюються в Україні, мали серйозну юридичну базу.

«Ми хочемо поспілкуватися з людьми та сказати, що Президент України Володимир Зеленський та Верховна Рада абсолютно відкриті для тих, хто бажає долучитися до розбудови України. Це основний меседж, який ми хочемо надіслати: нам цікаві люди, які хочуть змінювати Україну», — наголосив Руслан Стефанчук (на знімку).

Голова Конституційного Суду України Олександр Тупицький відзначив, що нині його першочерговим завданням є розгляд у визначені строки подань щодо висновків по змінах до Конституції України.

«Це першочергове завдання — щоб країна працювала вже в новому форматі», — сказав Олександр Тупицький.

Вітаючи учасників і почесних гостей форуму, ректор університету Василь Тацій зазначив: «Харківський міжнародний юридичний форум щороку набирає потужності. Якщо минулоріч він приймав учасників із 22 держав, то у 2019-му вже 30 країн делегували свої представників. Таким чином, на третьому форумі ми маємо представництво держав із різними правовими системами. Загалом за п’ять днів роботи у ІІІ Харківському міжнародному юридичному форумі візьмуть участь майже 3000 науково-практичних працівників, представників судової влади, правоохоронних органів, громадських організацій, бізнесу тощо. Авторитет цього заходу підтверджується й тим, що він був визнаний Харківською міською радою іміджевою подією, а Кабінет Міністрів спеціальним розпорядженням присвоїв йому статус щорічного й загальнодержавного».

Коментуючи свої враження про роботу форуму для «Голосу України», Руслан Стефанчук зазначив:

— Я бачу готовність юридичної науки і практики до вагомих перетворень у державі. Уже перші доповіді на конференції задали гарний темп для плідної дискусії реформ в державі. І мені здається, що у нас все вийде, якщо в їх основі лежатимуть наукові знання, наукові дослідження. Мені досить приємно, що ми разом з президентом Національної академії правових наук Олександром Петришиним, якого я, до речі, маю за честь запросити своїм радником, готові об’єднати зусилля, і ми матимемо такий потенціал для змін у державі у якості Національної академії правових наук, який раніше не мала жодна державна інституція. Ми відкриті для спілкування з іншими академіями, з провідними науковцями, практиками, з усіма тими, хто прагне якісних змін в нашій країні.

— Президент України вимагає найшвидших змін у державі. Законотворчий процес в авральному режимі — це нормально?

— Ми вже місяць працюємо в турборежимі і маємо унікальну ситуацію, коли навіть увечері в п’ятницю в залі парламенту всі депутати на робочих місцях. Упевнений, що в такому ритмі нам доведеться працювати ще тривалий час. Далі ми перейдемо в нормальну, системну, заплановану роботу, але питання дисципліни, відповідальності і якості законопроектів — це основні питання, які будуть у порядку денному нової Верховної Ради.

У рамках юридичного форуму з доповіддю «Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку» виступив головний редактор юридичного журналу «Право України», доктор юридичних наук, професор, академік, НАПрН України Олександр Святоцький (на знімку). 

Він, зокрема, зазначив, що в умовах інтеграції України в ціннісний і політичний простір європейських держав постає потреба подолання історичних політичних міфів. Українське суспільство та його міжнародні партнери вже тривалий час вводяться в оману «переписаною» історією: київські князі стали засновниками російської держави, пам’ятки українського права — джерелами російського права. Тож постає реальна небезпека втратити самобутнє коріння, яким є українська державність.

На сьогодні стало аксіомою ототожнювати поняття «держави» і «державності» та розкривати сутність «української державності» через призму ознак держави. Такий підхід дає вузьке бачення цього феномена. Він залишає поза увагою автономні процеси самоорганізації суспільства, які існували в додержавний період; розвивалися в державному організмі, а також зберігали свої засади в умовах правових систем іноземних держав. У цьому контексті звертаємо вашу увагу на спадкоємність інститутів українського звичаєвого та державного права на всіх етапах українського державотворення.

Натомість, ще у 1949 р., український письменник, державний та політичний діяч Володимир Винниченко визначав державність як комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв’язують його в компактну цілісність і забезпечують його розвиток у сучасному та майбутньому. Державність — це устрій усього матеріального і духовного буття цілого народу.

Такий підхід вказує, що український народ має тисячолітній досвід державності:

l від доби Київської держави — України-Русі (ІХ—ХІІІ ст.);
l Галицько-Волинської держави (ХІІ — перша половина ХІV ст.);
l литовсько-польського панування на українських землях (ХІV—ХVІІІ ст.);
l Української держави «Військо Запорозьке» (ХVІІ—ХVІІІ ст.);
l періоду перебування українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій (ХІХ — пер. половина ХХ ст.);
l відновлення української державності (1917—1922 рр.);
l радянської влади (1922—1990 рр.);
l і до сучасного етапу незалежної держави — України (від 1991—2019 рр.).

Слід наголосити, що витоки державності почали формуватися задовго до Київської Русі в ареалі східнослов’янських племен з VІ ст.

Суспільною основою став полянський союз, де відбувалися активні державотворчі процеси: зміцнення інституту глави держави, міжнародне визнання, а також формування християнської світоглядної доктрини.

З огляду на це, хронологічно витоки української державності слід вести від 852 р. — літописна згадка про Київську землю полян у «Повісті временних літ» або від 860 р. — рік першого походу Аскольда на Константинополь.

Ці обставини доводять, що Рюриковичі не стали первісним державотворчим фактором Київської Русі. Адже засади, стратегія внутрішньої і зовнішньої політики держави були закладені до них ще київською династією місцевих князів Києм, Щеком і Хоривом, їх наступниками Аскольдом і Діром. Крім того, в союзі полян склалася розвинута вічова організація суспільства, яка мала безпосередній вплив на княжу владу.

На цьому вже підготовленому ґрунті державності була вдало реалізована стратегія Ярослава Мудрого. Тому перше успішне рішення Ярослава Мудрого — обрати саме Київську землю та Київ як основу для творення держави. Не Новгородська земля, яка виховала князя, стає цим центром, а Київська.

Завдяки вдалому поєднанню державності суспільства та політичного курсу Ярослава Мудрого відбулося: зміцнення державних інститутів; визначення політичного центру та моделі відносин між центром й іншими суб’єктами публічних відносин у середині єдиної території; формування писаного права на підставі правових звичаїв, княжого законодавства та рецепції візантійського (римського) права; розвиток культури; розширення міжнародного визнання.

З проголошенням незалежності України відбувається переосмислення значення історичних витоків української державності для ефективності державного будівництва. Суспільство відновлює зв’язок поколінь, пізнає себе та водночас творить себе і державу вже силою власного могутнього коріння державності.

Фото Михайла КУЧНЄВА та з архіву «Голосу України».