Війна триває... Щодня ми чуємо про обстріли, загиблих і поранених. На лінії фронту будні майже такі, як і на мирній території, тільки тут стріляють, ранять і вбивають. Біля Мар’їнки солдати продовжують копати окопи у донбаському сланці (замість картоплі вдома), готують криницю до зими, рубають дрова, чергують на спостережнику...

У позиційній війні солдатська робота — копати.

Коли їдеш на передню лінію, чи лінію розмежування, чи лінію фронту, чи на «нуль» — як кому більше подобається — навколо чудовий і гарний Донбас... Ліси, річки, яри ранком вкриті туманом. Листя зелене, жовте й червоне. Тиша, зачарованість і спокій... І на фронті — теж бабина осінь, шоста осінь війни, подеколи кривава.

Військовик Олександр каже, що до противника заїхали нові снайпери. Провокують нас, щоб ми відкривали свої бійниці, давали вогонь у відповідь, і вони вже працюють по наших бійницях. Тактика доволі проста. Снайпери — такі люди, вони не стрілятимуть, не знаючи точно, куди бити. Якщо ведуть провокативний вогонь, то краще не відповідати. Але коли вже дуже «солять», то треба, звісно, відповідати із запасних позицій. Також міняти їх — сьогодні тут, завтра там. Днями загинув військовик. Він копав, був у бронежилеті. А снайпер вцілив, коли людина підняла руку, і куля потрапила у бік, де не було броні. Противник вичікував цей момент — і дочекався. Залетіла куля просто під руку. До загиблого підбіг собака, і його снайпер теж убив. Він помітив рух і вистрілив, думав, що це хтось прийшов на допомогу.

Спостереження за позиціями противника.

Отож, снайпери — найбільша небезпека. Занадто сильно вони розійшлися. Є такий вислів, що один снайпер може змінити перебіг цілої війни. Наша протидія — бути обережними і не забувати, що проти тебе воюють не дурні люди, а професіонали, які знають свою справу.

Лейтенант Олександр.

Лейтенанту Олександру двадцять один рік. Цього літа він закінчив Львівську національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 15 червня випускний, а 17 липня вже був на полігоні, а далі — на фронт. Каже, що те, чого навчили, справді знадобилося — вогнева підготовка, тактика, управління діями підрозділу. «Я — той офіцер, який мріє стати генералом», — посміхається молодий лейтенант.

Військовик Сергій.

Інший військовик — Сергій розповідає, що ночами буває гаряче: автомати, ручні гранатомети. Снайпери виманюють, тому в бійниці ми дивимось у трубу розвідника. Сергій був у цих місцях ротацію тому. Каже, що ситуація майже така сама: вони не рухаються — і ми стоїмо. На війні він з 2015 року, тоді був мобілізований і залишився на контракт. Сергій каже: «Ті молоді, які нині приходять уперше, і ми, ті, хто вже побачив війну, — у нас різне сприйняття життя».

Фото автора.