Перша письмова згадка про нього зустрічається у «Повісті минулих літ» і датована 1030 роком. Колись це було окреме Белзьке князівство (1170—1462), а нині тут мешкають майже 2500 жителів.

Одноденна поїздка туристичною Львівщиною до цього унікального міста видалася напрочуд цікавою і пізнавальною. Чимала заслуга у цьому моїх гідів — професійного екскурсовода Любові Хомин і археолога Остапа Лазурка, який досліджує Белз і напередодні фахово розповів, на що слід звернути увагу, мандруючи цим княжим містом.

Остап Лазурко одразу попередив, що проблема міста в тому, що воно стоїть на відшибі шляхів. До нього двічі на день курсує маршрутка Львів — Варяж. Поки що у самому Белзі інфраструктура не надто розрахована на туристів — мало готелів, хостелів, складно з харчуванням, хоч є багато продуктових магазинчиків. Однак 2001 року тут було створено Державний історико-культурний заповідник «Княжий Белз», що складається з чотирьох зон: урочища Замочок — колишнє княже місто; центра міста з пам’ятками архітектури XVII століття; християнське кладовище з дерев’яною церквою Святої Параскеви XVI—XVIII століть; єврейське кладовище XVII—ХХ століть і руїни оборонного валу. 2005 року за ініціативою міської влади та заповідника тут було проведено розкопки, а до 1000-ліття заснування Белза пам’ятки частково відреставрували.

У місті зустрічаємося з екскурсоводом Любов’ю Хомин біля міської ратуші, що на території сучасної площі Ринок. Звідси і починається моя надзвичайно цікава мандрівка княжим містом. Одразу дізнаюся, що ратуша не автентична, а розташована у відреставрованих колишніх келіях монастиря отців домініканців. Це один зі збережених корпусів монастиря. Біля цього корпусу на території чоловічого монастиря залишилися величезні мури костелу, збудованого домініканцями у XVI столітті. Його зруйнувала радянська авіація під час Львівсько-Сандомирської операції у 1944 році, бо зверху тут закріпилися німці. У залах ратуші відкрито історико-краєзнавчий музей заповідника «Княжий Белз», де зберігаються археологічні знахідки.

Від чоловічого монастиря прямуємо до комплексу монастиря сестер домініканок XVII —XVIII століть з костелом у бароковому стилі (нині це греко-католицька церква Святого Миколая). Минаємо величезний пам’ятник-хрест, який символізує 1000-річчя Белза. Ідемо дорогою, зверху вкритою асфальтом, а під низом проглядаються латки цегляної австрійської дороги. Австрійці вимостили її так, що всередині є горб, щоб стікала вода, а по боках передбачили стоки. Цю цегляну дорогу у Белзі мають намір відновити.

У містечку є багато пам’яток, пов’язаних з історією єврейського народу. Белз — один із центрів хасидизму, тому хасиди вважають своїм обов’язком хоча б раз у житті тут побувати. Фактично всі пам’ятки були зруйновані, але завдяки єврейській світовій громаді їм дають нове життя. Зокрема, відреставровано водяну мікву (ритуальну лазню) ХІХ століття, яка нині є пам’яткою. Тут повністю збережено автентичну підлогу, сходи. Є єврейське кладовище, а також спорудили своєрідну стіну плачу. Хасиди приїжджають подивитися на пам’ятки, помолитися. Ще 10 років тому вони збудували свій готель у кінці міста. Підтвердженням того, що хасиди шанують Белз, є те, що в Єрусалимі збудували церкву, яку назвали Белзькою.

Навідуються до княжого міста українські і польські туристи, бо у містечку проживали українці, поляки і євреї. Жили, як розповідає екскурсовод, мирно і дружно. Нині наші туристи приїжджають здебільшого з одноденними екскурсіями. Можна приїхати, походити, подивитися на місто, а ввечері повернутися до Львова.

Від площі Ринок рушаємо до найстарішої частини Белза — урочища Замочок, звідки починалося місто. Там було городище. Нині це пам’ятка архітектури національного значення літописного Белза. Дорогою минаємо ще одну пам’ятку — цвинтарну каплицю. Це шестигранна Аріанська вежа 1606 року. Історики дискутують: можливо, вона була каплицею, а можливо — міським арсеналом. «Були пропозиції зробити там музей археології. Можливо, колись ще до цього дійдуть руки», — розмірковує Остап Лазурко.

Отож тепер ми ступаємо на територію найстарішої частини тисячолітнього містечка, звідки почалася його історія. Одна з найпомітніших будівель — церква Святого Миколая. Нині вона служить православній громаді, а раніше це був костел Пресвятої Богородиці. Звідси і стиль будівлі — модерн з елементами готики.

Цю будівлю спорудили 1926 року за проектом архітектора Калікста Крижанівського на місці колишнього замкового костелу XIV століття.

У старому замковому костелі зберігалася найбільша реліквія — Белзька ікона Пресвятої Діви Марії (нині вона перебуває в Польщі і є однією з найшанованіших). Її вважають однією з найдавніших в іконографії. За легендою, цей образ написав євангеліст Лука. Ікона 656 років зберігалася в Константинополі, на наші землі її привезла візантійська царівна Анна, з якою одружився київський князь Володимир. Після довгих мандрівок ікона опинилася в Белзі. Коли місто атакували татаро-монголи, містяни винесли ікону за мури і в неї влучила стріла. Рана закровоточила, тоді на ворогів спустилася тьма, у якій вони один одного перебили.

1382 року намісник польського короля в Галичині Владислав Опольський вивіз її до Польщі. Тепер образ зберігається в Ясногурському монастирі і відомий як ікона Ченстоховської Богоматері. До 1000-річчя Белза поляки подарували українським вірянам лазерну копію ікони. Її можна побачити у каплиці Святого Валентина, яка є частиною храмового комплексу. До цієї ікони приїжджають чимало вірян. Нині прагнуть відновити прощі, як було колись, за давніх часів, коли тисячі людей приїжджали і зцілювалися. Чудодійну силу ця ікона зберегла донині, і місце, де вона зберігається, віддає теплом.

Замочок, городище, церкви, мури — усе це варте того, аби подивитися, аби вивчити тисячолітню історію свого рідного краю.

Фото надано автором.