На знімку: громадські активісти біля пам’ятника Лесю Курбасу.

До 82-х роковин масових страт у Сандармосі

У Києві, біля пам’ятного хреста поблизу Міжнародного культурного центру, де в роки Великого терору були катівні НКВС, та біля пам’ятника Лесю Курбасу відбулися меморіальні заходи, присвячені 82-м роковинам масових розстрілів в урочищі Сандармох на півночі російської Карелії. Восени 1937 року, у глухому лісі 27 жовтня та 1—4 листопада енкаведистами було страчено 1111 в’язнів Соловецького табору системи 
ГУЛАГ. 

У чорному списку — 290 українців, серед яких митці та науковці світового рівня: режисер і фундатор нового українського театру Лесь Курбас, один з найталановитіших прозаїків того часу Валер’ян Підмогильний, драматург, газетяр Микола Куліш, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури, поліглот, лідер «неокласиків» Микола Зеров, засновник української наукової географії Степан Рудницький, історик, професор Сергій Грушевський, з роду голови Центральної Ради Михайла Грушевського, учений-агроном Іван Бойко, академік-історик Матвій Яворський, міністр фінансів УРСС Михайло Полоз, а ще журналісти, видавці, політики, педагоги, селяни.

— У розстрільному списку вони здебільшого значилися як «українські буржуазні націоналісти», — зазначив під час мітингу голова громадської організації «Соловецьке братство», багаторічний учасник прощ у Сандармох і на Соловки Георгій Лук’янчук. —

Серед страчених багато діячів УНР та вояків армії УНР. Це і Володимир Чехівський, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ, і Антін Крушельницький, член Української національної ради ЗУНР. У 1919-му він очолював міністерство освіти УНР, потім був головою педагогічної місії УНР у Відні, де заснував видавництво «Чайка». У роки Великого терору було заарештовано і знищено сотні тисяч українців. Передусім людей освічених, на селі — міцних господарів, яких назвали куркулями. Тоді Сталін обезголовив українську націю.

Репресивний режим знищив усю родину Крушельницьких. У травні 1934-го видавець, громадський і політичний діяч на запрошення уряду УСРР переїжджає до Харкова і приймає радянське громадянство. Незабаром за стандартним звинуваченням у контрреволюційно-терористичній діяльності заарештовують його синів Тараса і Івана (у грудні 37-го їх засуджено до смерті і страчено), а потім і Антіна Крушельницького з синами Остапом та Богданом. Їх розстріляли разом з батьком у Сандармосі, а кількома днями раніше під Ленінградом куля енкаведиста обірвала життя і їхньої сестри — лікарки Володимири, яка рятувала хворих на Соловках.

Сандармох навіки став страшним символом Великого терору і сталінізму. Керував розстрілами в’язнів Соловецького етапу і багатьох стратив власноруч безграмотний (закінчив тільки два класи сільської школи) капітан НКВС Матвєєв родом з Новгородської губернії. Він ставив змучених людей на краю неглибокої ями і стріляв їм у лоб.

У 236 розстрільних ямах Сандармоху лежать 9,5 тисячі в’язнів таборів, будівельників Біломорканалу та місцевих мешканців. Знайдені поховання лише у 1997 році, в архівах репресивних органів дослідники виявили і список в’язнів Соловецького етапу.
Зусиллями українців усього світу у Сандармосі встановлено гранітний козацький хрест «Убієнним синам України». До початку російської агресії до нього щороку приїздили делегації з Києва й інших міст. Нині на меморіальному кладовищі Російське військово-історичне товариство проводить нові розкопки. Мета — підтвердити версію двох карельських учених, за якою на півночі Карелії лежать не останки репресованих органами НКВС, а радянські військовополонені, розстріляні фінами у 1941—1944 роках. Багаторічні авторитетні дослідники Сандармоху Юрій Дмітрієв, який знайшов поховання жертв сталінського режиму в кількох місцях Карелії, і директор Медвеж’єгорського краєзнавчого музею, головний доглядач меморіального комплексу Сергій Колтирін опинилися за гратами.

— Звинувачені у виготовленні порнографії та педофілії (Сергія Колтиріна, який з 1991 року очолював музей, засуджено до 9 років колонії), вони не можуть завадити переписувачам історії, мета яких відбілити Сталіна, — каже Георгій Лук’янчук. — Ми ж маємо пам’ятати імена митців і діячів, які увійшли в історію як «Розстріляне відродження», щоб таке ніколи не повторилося.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.