Письменник Андрій Курков, видавець, літературознавець, педагог Світлана Привалова, фундатор видавництва «Саміт-книга» Ігор Степурін.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Це четверта зустріч у цьому сезоні в рамках книжкового клубу, організованого з ініціативи представників парламентської фракції «Слуга народу», відзначила модератор проекту Світлана Привалова.
«Наше завдання — створювати свій культурний простір, популяризувати українську книжку», — наголосила одна з ініціаторів проекту — заступник голови Комітету Верховної ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук.
На зустрічі у Верховній Раді Андрій Курков представив свою останню книжку «Сірі бджоли», що побачила світ 2018 року.
Це роман про простих людей, до яких прийшла війна, розповідає автор. Головних героїв двоє. Молодий пенсіонер Сергій Сергійович та його ворог, колишній однокласник Пашка змушені якось виживати і співіснувати у спустошеному війною селі — без електрики, пошти та інших благ цивілізації. Городи одного виходять до позицій наших вояків, городи другого — до бойовиків. Погляди теж протилежні. Сергійович має ще одну турботу — шість вуликів з бджолами, які хоче навесні відвезти подалі від війни.
Шукає прихистку спочатку у селі на Запоріжжі, потім в анексованому Криму. Здається, життя налагоджується, та тільки на перший погляд...
За словами Андрія Куркова, «нам не вистачає романів про тих людей, які відчувають себе забутими, непотрібними». У книжці автор спробував відтворити менталітет мешканців сірої зони, з якими спілкувався під час волонтерських поїздок на схід.
— Сіра зона перетворюється з географічного поняття на ментальне. Вона починається в голові, коли люди не розуміють, де вони живуть. Їм можна легко нав’язати чужі рішення, їм не потрібні відносини з державою. Є спокій, коли маєш мінімум речей і тебе не чіпають... Це така «норма», з якої людину має виводити суспільство, — каже Андрій Курков.
Книжки Андрія Куркова перекладено 37 мовами і видано у 65 країнах, нагадав координатор проекту, член правління Української бібліотечної асоціації, директор видавництва «Мистецтво» Ігор Степурін. Щодо відгуків європейських читачів, то письменник зауважив: інколи вони сприймають за художній вимисел цілком реальні для України речі. Тому в перекладних виданнях доводиться частіше робити посилання, все пояснювати.
«Ми живемо в іншій «нормальності», яка не завжди збігається з європейською», — каже автор «Сірих бджіл». У підконтрольному українській владі прифронтовому місті можна побачити картинку з радянського минулого: біля вуличного стенда з газетами бабусі читають «останні новини». А ще є дошка з оголошеннями про всі можливі автобусні рейси — на Ростов, Москву, Санкт-Петербург, та серед них немає рейсів на Київ чи Одесу.
— У чому причини війни, — розмірковує Андрій Курков, — у тому, що Україна занедбала свій інформаційний простір, віддавши схід і південь під вплив російського телевізора. Ми досі не змогли створити національний культурний простір.
Директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький на засіданні книжкового клубу говорив про підтримку вітчизняного книговидавництва. «Український інститут книги — фактично єдина інституція, яка нині опікується книжками, — зауважив він. — На жаль, порівняно з 2018 роком у 2019-му на книжки виділили набагато менше грошей». А в проголосованому в першому читанні проекті державного бюджету-2020 продублювали ту саму обмежену суму.
Тим часом російські письменники активно і натхненно взялися оспівувати так звані ДНР і ЛНР. Варто докласти більше зусиль, щоб не програти на літературному фронті.
