Втім, про неї знають у всіх куточках ФРН, звідки до Лобеталя надходять вантажі з медичним обладнанням, устаткуванням для шкіл, дитячих сиротинців, одягом, товарами першої необхідності, котрі звідси фурами доправляються в Україну.

Керує організацією її засновниця Елізабет Кунце, котра всупереч труднощам, що неодмінно виникають у цій справі, не залишала без допомоги тих українців, які її потребують. І нехай там що, а кожні два тижні в Україну досі доправлялися дві, а то й три фури з гуманітарним вантажем. І тільки цього року його було понад 25 тонн!

У «Голосі України» вже розповідалося про її діяльність і проблеми, які доводиться розв’язувати пані Кунце — часто навіть лише завдяки її авторитету у цій справі, а ще частіше — завдяки невичерпному ентузіазму («Голос України», 29.09.2018 р., 17.10.2019 р.). Але нині його і в неї забракло: «Допомога для України» волає про допомогу!

Пані Кунце каже, що проблеми з доставкою гуманітарних вантажів, зокрема й за перетину польського кордону, й раніше траплялися, але оскільки вони некомерційні, то процедура виконувалася досить швидко. І так було до червня. Ще кілька місяців представники організації знаходили можливості якось домовитися з перевізниками (а це лише попутні фури, котрі привозили товар до Німеччини), то нині вони вичерпані. А оскільки організація не має складських приміщень, то зібрана допомога накопичується мало не на приватних подвір’ях, і її слід негайно вивозити. Але вивозити немає чим, бо кількість вантажівок, котрі прибувають з України до ФРН, різко скоротилася. Річ у тім, що для міжнародних перевізників існують квоти дозволів, які видають на певний час, а вони використані вже в червні. Тож водії мають обмежену кількість дозволів для перетину кордону, й одержати їх — проблема.

Операційний менеджер експедиторської фірми TRL Europa SRL зі Львова Андрій М. (він не бажає оприлюднювати своє прізвище), котрий співпрацює з благодійною організацією «Допомога для України», пояснює:

— За міждержавними угодами, квота на здійснення міжнародних вантажних перевезень автомобільним транспортом не має бути меншою за 200 тисяч дозволів. Мінімальна квота для безпроблемного функціонування ринку — 230 тисяч дозволів.

Проблема виникла торік через позицію Польщі — встановити квоту в 2019 році на рівні 130 тисяч дозволів. Проте вдалося домовитися про 160 тисяч та можливість продовжити консультації щодо збільшення квоти. Але вже на початок серпня було оформлено 130,8 тисячі дозволів із дозволених 160 тисяч. Тож залишок квот до кінця року становив 29156, що є критичним для України.

Він також додав, що держави обмінюються квотами в рівних кількостях. Українські перевізники використовують всю квоту, надану поляками, і її ще й бракує. Натомість польські перевізники не використовують усю квоту, надану Україною. Для України Польща — ворота до ЄС. Якщо український перевізник хоче привезти товар із України до Німеччини, Бельгії, Іспанії, Нідерландів, Данії тощо, то йому потрібно мати польський транзитний дозвіл. Немає його — немає доставки в низку європейських країн.

Дозволи видають у спеціальних пунктах, а відповідальний за це державний орган «Укртрансбезпека». Андрій М. стверджує, що в цій «системі» процвітають корупційні схеми, а обсяг тіньового ринку, за різними оцінками, сягає 8—10 мільйонів євро. Звісно, що в нього аж ніяк не вписується пані Кунце зі своєю гуманітарною допомогою для українських знедолених.

Але чи насправді все-таки немає можливості для сприяння таким вантажам? Хіба не можна надати певні преференції для автомобілів, котрі перевозять гуманітарну допомогу, як у випадку з вантажами пані Кунце? Вона сама вважає, що оскільки німецькі благодійники в цьому разі використовують «попутні» автомобілі, які після перевезення комерційних вантажів повертаються в Україну, прихопивши гуманітарну допомогу з Німеччини, то чи так вже проблематично дозволити їм перетинати польсько-український кордон позачергово? Утім, пані Кунце не знає, хто в змозі вирішити це питання.

Кореспондент «Голосу України» у ФРН звернулася по допомогу до посла України в Німеччині пана Андрія Мельника, котрий завжди горою стоїть за своїх. Одержала відповідь: «Це справді важлива тема. Наразі, як ви знаєте, поляки заблокували питання додаткових дозволів. Воюємо на урядовому рівні. На жаль, поки без успіху. Однак наші, як посольства, можливості, в цьому дуже обмежені».

Так, проблема вочевидь існує. Але чи така вже вона 
нерозв’язувана?

Тим часом у багатьох містах ФРН чекають відвантаження зібрані німецькими благодійниками, передусім небайдужими пенсіонерами, тонни різноманітних товарів, щоб за «сигналом» пані Кунце їх могли доправити до Лобеталя — безпосередньо під завантаження у фуру. На жаль, «сигнал» не надходить і не відомо, коли надійде…

…Дуже зворушливо слухати цю пані вже дуже похилого віку, коли вона бідкається, що відсутність дозволу на перевезення завадить доправити різдвяні подарунки для дітей-сиріт та з малозабезпечених сімей, які на них чекають уже після того, як одержали попередні. А також щиро переймається тим, що в неї є всі можливості допомогти людям, котрі не в змозі допомогти самі собі, а також тим громадянам у регіонах України, де немає роботи, а відповідно — немає можливості придбати найнеобхідніше для життя. Неможливо через відсутність якогось «папірця». Тож хто має надати пані Кунце право на доставку гуманітарної допомоги в Україну?

Берлін.