Президент країни, який, згідно із законом, призначає дату інавгурації новообраної законодавчої гілки влади, назвав останній із можливих термінів - 12 листопада. Що викликало критичні зауваження з боку опозиційних політиків та неприхильних до партії влади політологів, які стверджували, що це спричинено намаганням дати правлячій партії, котра надалі залишається панівною у нижній палаті парламенту, забезпечити собі більшість і у верхній палаті шляхом перетягування на свій бік депутатів-сенаторів від опозиції. Якими мотивами керувався президент, не відомо. Зрештою - це його право.

Натомість представники «Права і справедливості» (ПіС) особливо цього й не приховували. Вже невдовзі після оголошення виборів в медіа набула широкого розголосу заява одного із сенаторів від опозиції, що взамін за перехід до фракції ПіС у Сенаті йому пропонували посаду міністра охорони здоров’я. А в переддень інавгурації стала відомо про ще одну спробу ПіС забезпечити собі контроль також за верхньою палатою: іншому сенаторові від Громадянської коаліції (ГК) за перехід у правлячий табір пропонували посаду міністра спорту.

Проте всі учасники домовленостей щодо створення опозиційної більшості у верхній палаті парламенту на противагу провладній більшості у Сеймі дотримали слова (куліси та «ціна» цих домовленостей стануть відомі невдовзі, в ході розподілу керівних посад у сенатських комісіях), виявом чого стало обрання сенатора від Громадянської коаліції Томаша Ґродзького маршалком Сенату. До президії Сенату, окрім нього, було обрано чотирьох віце-маршалків - по одному від Громадянської коаліції, «Права і справедливості» (яке, до речі, вимагало двох віце-маршалків з огляду на найбільшу кількість мандатів), «Лівих» та Польської народної партії. В останній заявили, зокрема: «Партія влади часто покликається на волю суверена. Той самий суверен, який проголосував за більшість для ПіС у Сеймі, проголосував за запобіжник у Сенаті. Суспільство хоче, щоб Сенат був запобіжником, поправляв закони, захищав і стояв на сторожі принципів демократії».

Натомість у «Конфедерації», яка не має свої представників у Сенаті, прогнозують, що «рано чи пізно ПіС збудує більшість у Сенаті, бо на практиці кадри між ПіС і Громадянською платформою (ГП) - це рухомі двері».

Нагадаємо, що партія влади має в Сенаті 48 мандатів із 100, тобто перебуває в арифметичній меншості. Більшість становлять Громадянська коаліція (43 мандати), «Польська коаліція» (3), «Ліві» (2) та чотири «незалежні» сенатори, котрі не позиціонували себе як представники котроїсь із політичних сил, але, за даними політологів, одна з них нібито більш тяжіє до ПіС, а троє - до ГК, що дає співвідношення 49 (партія влади) до 51 (опозиція). Таку розстановку сил підтвердило голосування за маршалка Сенату, хоча незалежна сенаторка, якій приписували провладні симпатії, в ході цього голосування утрималась, в результаті чого кандидат ПіС на посаду маршалка Сенату (ним був маршалок попереднього скликання Станіслав Карчевський) отримав 48 голосів.

За результатами інавгураційного засідання голосами 314 парламентаріїв посаду маршалка Сейму зберегла дотеперішня (обійняла цю посаду в серпні цього року, наприкінці роботи Сейму VIII скликання) спікер від правлячої ПіС Ельжбєта Вітек, яка була єдиним кандидатом на цю посаду. До складу президії Сейму, окрім неї, увійшло ще п’ятеро депутатів (відтепер віце-маршалків): 2 - від ПіС, по одному - від Громадянської коаліції, «Лівих» та «Польської коаліції».

«Право і справедливість» із 235 мандатами в Сеймі залишається при владі, проте, як зауважують політологи, «з меншим комфортом правління», бо має (принаймні на старті) лише на чотири мандати більше, ніж необхідно для самостійного утримування влади, але для самостійного подолання президентського вето партії влади не вистачає 41 мандата, а до конституційної більшості - 72. До цієї кількості «владних штиків», напевно, можна додати ще один - депутата від німецької національної меншини (його мандат гарантовано положеннями чинного законодавства), який традиційно завжди голосує так, як правляча більшість, незалежно від її політичного забарвлення.

Решта партій на момент старту нового складу парламенту залишалась у статусі опозиційних: Громадянська коаліція (у складі партій «Громадянська платформа», «.Сучасна», «Польська ініціатива» та «Зелених») - зі 134 мандатами, «Ліві» (у складі партій «Союз демократичних лівих сил», «Весна» та «Лівиця разом») - з 49, «Польська коаліція» (Польська селянська партія та партія «Кукіз’15») - з 30 та «Конфедерація» (політсила правого євроскептичного спрямування з підозрою у проросійських симпатіях) - з 11 мандатами. Причому остання - в опозиції і до партії влади, і до решти опозиції.

Після інавгурації парламенту, згідно з прийнятою процедурою, прем’єр-міністр Матеуш Моравецький вніс, а президент Анджей Дуда прийняв, подання про відставку прем’єра й уряду, водночас доручивши нинішньому складу Ради міністрів виконувати свої обов’язки до моменту призначення нового кабінету. Відповідно до польської Конституції президент має 14 днів на призначення нового прем’єра, його уряду та приведення до присяги нової Ради міністрів. Проте цього разу ця процедура - чиста формальність, адже минулого тижня після засідання політради ПіС стало відомо, що М. Моравецький надалі залишатиметься його главою, більш того, він вже представив суспільству оновлену структуру та склад свого нового кабінету. «Посміхаюсь до пана прем’єра, бо знаю, що це буде саме він, але всьому свій час, перед нами зустрічі й розмови, бо певні питання ще треба узгодити», - недвозначно підсумував президент А. Дуда під час церемонії складання повноважень уряду.