Ветеран журналістики Жанна Семененко (на знімку) не сушила собі голову, чим займатиметься на пенсії. У рідному Первомайську, що на Миколаївщині, після закінчення Одеського державного університету імені Мечникова понад сорок років пропрацювала в районній газеті. І весь цей час не розлучалася із своїм захопленням, до якого прикипіла з дитинства, — вишиванням. Це допомагало глибше, яскравіше розкриватися в газетярстві, поетичному слові.
Під час робочих відряджень по містечках і селах збирала матеріал не тільки для газети. Вона вивчала народну творчість, традиції степового краю. Відкривала дивом уцілілі старовинні зразки вишивки, ткацтва, гончарства. Краса та неповторність цих артефактів надихали. Багатство орнаментів, символіки, кольорів ніби доносили голоси прадавніх часів, коли тут гарцювали коні сарматів, скіфів, відчайдушних козаків...
Знайдене вона порівнювала з тим, що бачила в різних регіонах України. Вивчала мистецькі здобутки представників інших народів, які здавна поселялися в цих краях, — поляків, болгар, молдован. Свої щасливі відкриття втілювала на полотні, турботливо відновлюючи й зберігаючи традиції вишивання рідного Побужжя, виробляючи індивідуальний художній почерк.
Нині роботи майстрині — сорочки, рушники, серветки, настільники тощо, стали окрасою численних виставок, фольклорних свят, фестивалів, вони поповнюють приватні колекції. Нещодавно успішно пройшла її персональна виставка в Миколаївському будинку народної творчості. І, як завжди, шанувальників зачарували орнаменти-коди, чиста палітра кольорів, що ніби виринають з небесної просині, з теплого степу, вкритого оксамитом ковилу. Відвідувачі безпомилково відзначають етнічну чистоту творів, просять поділитися узорами.
Інтерес до методів роботи майстрині дедалі зростає. Її запрошують до творчого об’єднання «Побужжя», згодом обирають головою Миколаївського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Та попри всю зайнятість пані Жанна знаходить час передавати свої знання, уміння молодому поколінню. А для дорослих любителів вишивання відкрила майстер-класи. До навчання активно долучилися й ті, хто ніколи не тримав голку в руках, й ті, хто бажає вдосконалити свої навички. Золоті зерна народної творчості рясно проростають новими ідеями, цікавими рішеннями, а головне — численними однодумцями.
Ініціативу руху вишивальниць активно підтримали працівники міського управління освіти та краєзнавчого музею.
Торік пані Жанна запропонувала однодумцям взятися за проект «Сорочку мати вишила мені...». Майстриня розповідає, що піднесеність, азарт, з яким бабусі, матусі працювали над реалізацією задуму, були справжнім священнодійством. Вивчали різні техніки, правила, коли починати вишиванку для дівчинки, а коли для хлопчика, які матеріали обрати. Розробили схеми оберегового коду кожної родини-учасниці. Пізніше підрахували, що на 23 сорочки пішло майже 40 метрів полотна, 9840 метрів муліне, виконано приблизно 900 000 стібків...
Мені пощастило бути на відкритті виставки цих унікальних витворів, що відбулася в Первомайському краєзнавчому музеї цього літа на День Незалежності України. Музейна зала не змогла вмістити всіх охочих. Двері було відчинено на вулицю, де зібралися глядачі. Трепетно лунали голоси учасників дитячої самодіяльності Будинку культури, які вітали учасників та гостей свята. Старовинні народні пісні в їхньому виконанні розліталися над Південним Бугом і Синюхою, що, обійнявшись тут, у центрі сонячного містечка, пливли вже разом до Чорного моря. Мене не полишало сакральне відчуття присутності видатних первомайців — поета Миколи Вінграновського, художника Андрія Антонюка. Можливо, вони вдивляються у своїх наступників.
Недарма ж невгамовна Жанна Семененко зі своїми подругами вже взялися за втілення нового проекту: «І на тім рушникові...», що об’єднав уже понад 200 учасниць. Вони вишиватимуть рушники у 14 міських школах, щоб наступного року урочисто провести випускників у великий світ.
Фото надано автором.
