Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Майдан дав нашій країні величезний шанс. Змінив нашу свідомість, надзвичайно підвищив вимоги до влади та сформував шалений запит суспільства на зміни й чесність у політиці, наголошують народні депутати. А тому вкрай важливо відповідати цим запитам, переконані представники різних політичних сил, представлених у парламенті.
Галина ЯНЧЕНКО, заступник голови фракції «Слуга народу»:
— У 2014 році, як і тисячі українців, я брала участь у Революції Гідності. Тому спогади про події на Майдані й досі викликають у мене цілу палітру емоцій.
З одного боку, відчуваю гордість за наш народ, який вигнав з держави корумпованого Януковича та відстояв право на європейський вибір України. А з другого — біль і сум, тому що Майдан завершився трагічно. За своє право на європейське майбутнє ми заплатили кров’ю.
Серед загиблих активістів, Героїв Небесної Сотні, були двоє моїх близьких друзів — Устим Голоднюк та Андрій Мовчан. Щоразу згадувати про них дуже боляче. Як і про кожного з учасників Революції Гідності, хто під час подій 2014 року віддав життя заради нашого європейського вибору. Тому для мене досягнення цілей, які ставили перед собою мої друзі, ставив Майдан, — свого роду особиста місія.
Це і боротьба з корупцією для того, щоб остаточно зламати стару систему. І проведення реформ для зростання української економіки та підвищення рівня життя. Адже недаремно Майдан 2014 року отримав назву Революція Гідності. Ми всі прагнемо жити не гірше, ніж в Європі. І маємо щодня працювати для того, щоб побудувати Європу в Україні.
Майдан дав нашій країні величезний шанс, змінив нашу свідомість, надзвичайно підвищив вимоги до влади та сформував шалений запит суспільства на зміни й чесність у політиці. Для мене вкрай важливо відповідати цим запитам.
Нині маю можливість працювати заради змін у парламенті. Пам’ятаю, якою є для нас ціна гідності, та продовжу робити все, щоб жертва героїв, серед яких Устим та Андрій, не була даремною.
Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, фракція «Батьківщина»:
— Усі наш дії, кожен наш день і кожна ніч на Майдані були продиктовані одним — небажанням повертатися в минуле. Ми не хотіли жити у наскрізь корумпованій країні, де влада — це каральний орган. Ми обстоювали інтеграцію в ЄС та відповідальну й підзвітну людям владу.
Реакція режиму Януковича на мирні протести громадян була безпідставно жорстока і злочинна за своєю суттю. Дії тодішньої влади повністю відповідали духу радянських часів: проти власного народу застосували всю державну систему, включно із спецслужбами, правоохоронними та судовими органами.
Революція Гідності засвідчила: українці, які об’єднані спільною метою, — це непереборна сила. Громадяни, волонтери, громадські організації, згуртувавшись, здатні самоорганізуватися і дати відсіч усім, хто посягне на основоположні права і свободи, на незалежність та наш суверенітет.
І про це повинен пам’ятати кожен, хто приходить до влади в Україні. Ви прийшли не царювати, українці тимчасово (!) довірили вам управління країною. І мало себе назвати слугами народу, треба справді служити людям, які чекають одного — змін на краще. Інакше народ знову скаже своє категоричне «Ні!».
Ще одна надзвичайно важлива річ. Справді болить, що досі не покарано винних в організації та здійсненні каральних операцій проти активістів Майдану. Відкритий суд над усіма, хто чинив злочини під час Революції Гідності, і не тільки в Києві, — це наш борг перед Небесною Сотнею. Українці спрагнені саме такої справедливості. Адже непокаране зло породжує ще більше зло.
Юрій ПАВЛЕНКО, фракція «Опозиційна платформа — За життя»:
— Події 2013—2014 років були названі Революцією Гідності. Тоді політиками різного рівня і гідності було сказано безліч гарних слів про те, що відтепер Україна стане іншою — багатою, єдиною, незалежною, некорумпованою, шанованою на міжнародній арені. Минуло шість років, і що ми бачимо сьогодні? Єдності в країні немає. Шостий рік поспіль на сході триває збройний конфлікт.
У країні послідовно згортається демократія. Минулий і нинішній режими переслідують опозицію та інакомислячих. Диктатура подається як єдність країни. Ручна монобільшість у парламенті, глухий до людей уряд, безправна опозиція і придушені ЗМІ.
Країна загрузла в корупційних скандалах — депутатські зарплати в конвертах, лобістські голосування, корумпований тиск на бізнес, кумівство і практика «смотрящіх». Залежні суди і правоохоронні органи — все це є «нормою» нашого життя. У суспільстві вже постало питання про висловлення недовіри такій владі. У країни немає незалежності, немає міжнародного авторитету. Всі шість років українська влада покірно виконує всі забаганки кредиторів та директиви МВФ. Показовою є ситуація з продажем землі.
У злиднях, безправ’ї та війні немає жодної гідності. Зростає кількість людей, які вважають, що країна рухається в неправильному напрямку. Вже цілком очевидно, що потрібно змінювати курс державної політики, її не можна перетворювати на шоу. Рано чи пізно шоу закінчується, і щоб не залишився гіркий присмак розчарування, новій владі час зупинитися. Країна — не театральна сцена, це люди та їхні долі. Чи є в Україні політики, готові взяти на себе відповідальність за долі людей і країни? Відповім: так, є — це партія «Опозиційна платформа — За життя».
Софія ФЕДИНА, фракція «Європейська солідарність»:
— Майдан для мене — це територія щастя, незважаючи на величезні втрати. Це територія щастя, тому що на Майдані було дуже чітке усвідомлення, що робити і від чого не відступати. Там було зрозуміло хто свій-чужий і до кого можна повернутися спиною. Це було місце великої взаємодопомоги, взаєморозуміння і самоорганізації. Це був той момент, коли нікому нічого не треба було говорити що робити, бо люди приходили і ставали до тієї роботи, яку треба було робити. Це стосується і Майдану помаранчевого, і Євромайдану. Водночас Майдан — це великий біль. Не тільки за тими життями, які були втрачені, а й за тим, як ми неефективно використали час. Бо в той момент, коли людям найбільше боліло, було можливо творити зміни системи. Ми все перетерпіли б, якби воно відбувалося в той момент, перетерпіли заради побудови кращої держави. Тоді був час трощити застої — бюрократичні, недієві, корупційні — і будувати щось нове. Але головна проблема в тому, що не було кому очолити весь той процес. Бо всі так звані лідери майдану побоялися взяти на себе відповідальність і говорили про те, що в нас є великий план: борітеся — поборете, а лідер — український народ.
Майдан для мене не закінчився. Майдан — це еволюційний процес, який розпочався в умах сотень тисяч, а може, мільйонів людей. Цей еволюційний процес складний, кострубатий. Ми йдемо цим шляхом, спотикаємося, але щоразу усвідомлюємо, що виокремлюється й акумулюється оте здорове зерно українського суспільства, яке вже не буде скочуватися праворуч чи ліворуч. А яке йтиме далі — впевненіше і зрозуміліше. Майдан — це місце сили і творення чогось справжнього і українського.
Роман ЛОЗИНСЬКИЙ, фракція «Голос»:
— На Майдан ми з друзями приїхали на другий день після того, як Мустафа Найєм написав пост у Фейсбуці. Три машини друзів о четвертій ранку виїхали зі Львова в Київ. Якось на інтуїтивному рівні було зрозуміло, що тут відбуваються дуже серйозні події й обов’язково треба долучатися, щоб врятувати європейський курс. Це був уже другий наш Майдан, і ми уявлення не мали, чим це скінчиться, але розуміли — без нас не обійдеться. Ми приїхали й стали частиною Майдану.
Тоді я навіть уявити не міг, що тижнями ми будемо жити в Будинку профспілок, а потім будемо виносити звідти обгорілі залишки нашої амуніції...
Майдан — це урок для мене. Кожен вносив свою зміну. Я дивився, як люди роблять канапки, приносять ліки, прибирають. Їм ніхто не казав, що робити, їм ніхто не казав, що потрібно для когось чи для чогось — вони самі включалися.
Кожен із нас був краплею у цьому океані, й кожна крапля дала зміну системи. Ми змінили владу і змінили підхід до мислення людей на те, хто насправді впливає на курс країни.
Українці дуже добре вміють мобілізуватися і за декілька місяців вибивати ворога. Ми дуже добре вміємо розв’язувати свої проблеми й розходимося по домівках.
Але цього замало, і нам потрібно кожного дня працювати для того, щоб справді відчути зміни в країні.
Тому після Майдану я зробив для себе вибір та пішов у політику. Тому що політика для мене — це зміни, які я хочу робити не лише кілька місяців на десятиліття, а кожного дня.
