Болгарія — одна з небагатьох країн Євросоюзу, звідки люди масово стали виїжджати на заробітки до благополучніших країн Заходу одразу після її приєднання до спільноти. Спочатку це були краплі, які потім перетворилися на струмочки, а затим — і на бурхливі річки. У зворотному напрямку, тобто в Болгарію, потекли гроші, й чималі. Згідно зі статистичними даними Світового банку, в 2018-му (за цей рік даних ще немає) болгари, які працюють за кордоном, надіслали до країни тільки офіційними каналами понад чотири мільярди левів (два мільярди євро). Багато це чи мало? Порівняйте самі: прямі іноземні інвестиції за цей самий рік становили трохи менше 3 мільярдів левів (1,5 мільярда євро). Порівняно з попереднім роком внесок болгарських заробітчан в економіку країни в 2018-му зріс на 3,8 відсотка. Це наближається до показників річного зростання економіки. На кошти, що надходять з-за кордону, родичі заробітчан будували готелі, відкривали ресторани й бари, магазини й швейні майстерні. Здавалося б, цьому явищу слід радіти, але в нього незабаром з’явився і негативний бік. Чимало підприємців стали бити на сполох: країна втрачає кваліфікованих фахівців — інженерів, лікарів, медсестер, водіїв, бухгалтерів…

Якщо працювати лише сезон, то краще не в своїй країні

Найвідчутніших трудових втрат зазнала туристична галузь. Бармени, офіціанти, кухарі, покоївки щовесни стали вирушати на сезонні заробітки до Греції, Італії, Франції, Данії, а в крайньому разі — до Туреччини чи Чорногорії. Де плата за таку саму працю удвічі вища, а туристичний сезон триваліший, тож можна заробити значно більше, ніж у рідній країні.

Директор Інституту аналізу й оцінки туризму в Болгарії Румен Драганов повідомив, що середня зарплата в туристичній галузі постійно зростає і, згідно з офіційною статистикою, в 2019-му уже перевищила 1000 левів (500 євро). Покоївки, офіціанти, бармени цього року отримували від 600 до 800 левів (від 300 до 400 євро), кухарі — від 1500 до 4500 левів (від 750 до 2250 євро), а кваліфікованим кулінарам, які можуть творити на кухні дива, власники приморських ресторанів не скупилися платити й 6000 левів (3000 євро).

Але на чорноморських курортах виник попит на робітників, яких називають підсобними, однак без їхньої праці готелі й пляжі потонули б у смітті. Однак платять їм набагато менше, ніж покоївкам і офіціантам. Ось чому болгари на таку роботу категорично не йшли. Вона була не тільки низькооплачуваною, а й сезонною, а вони шукають постійної і з вищою оплатою.

У туристичній галузі навіть хотіли залучати для цього громадян далекого В’єтнаму, які заполонили промислові ринки країни, де вони продають китайські товари.

Але потім виник привабливіший і дешевший варіант — скористатися послугами українців і молдован із сіл, де живуть етнічні болгари, нащадки біженців з Османської імперії. У Болгарії їх називають бессарабськими болгарами. Таких, за офіційним даними, в Україні проживає понад 140 тисяч, а в Молдові — 65 тисяч. Однак болгарський закон до 2019 року забороняв приймати на роботу громадян із країн, що не входять до Європейського Союзу. Зрозуміло, що з Німеччини й навіть Хорватії чи Словенії ніхто б не поїхав збирати сміття на болгарських пляжах. І тоді «найметкіші» власники готельних комплексів вирішили використовувати інтернет для залучення сезонних робітників. Зазвичай обіцяли морський рай з відпочинком і зовсім мінімальною зайнятістю. Що виходило на практиці, я дізнався від земляка з Одеської області, який клюнув на вудку, закинуту в мережу.

Усі вигоди — на пляжі

Він знав, як і вимагав його майбутній роботодавець, болгарську мову, бо виріс у селі, де жили етнічні болгари. А також російську, українську і навіть румунську, якою говорили жителі розташованого поруч молдовського села. Адже саме з російськими, українськими, молдовськими туроператорами готельний комплекс мав договори про прийом відпочивальників.

Його я зустрів минулого літа на одному з курортів, неподалік Варни. На запрошення власника готелю він купив квиток на автобус Одеса—Варна й приїхав до місця майбутньої роботи. Роботодавець зустрів його з розкритими обіймами й запропонував на вибір кілька «посад». Олег, так назвався мій новий знайомий, обрав ту, що справді пов’язана з перебуванням на пляжі. Він повинен був щоранку розгладжувати ручним котком пляжний пісок, розкривати стаціонарні парасольки, а потім розставляти під ними шезлонги й столики, а також стежити, щоб випадкові люди не зайняли їх удень. Пляж належав готельному комплексу, який працював за схемою «все включено», і шезлонги призначалися тільки для тих, хто відпочивав у ньому. Їх можна було визначити за браслетом певного кольору на зап’ястях. Решту треба було гнати в шию або брати плату за користування тінню, якщо такі місця були порожні. Але з появою відпочивальників із браслетом-паролем треба було негайно надати їм шезлонг. Крім того, в розпорядженні Олега була будка на пляжі, куди щоранку завозили різні напої для тих, хто був у схемі «все включено». Пиво, кока-колу, лимонад, мінеральну воду він видавав цілий день на першу вимогу відпочивальників із шикарного готельного комплексу. Одне слово, Олег не мав часу для того, щоб хоча б прилягти на пляжі, де він з’являвся о восьмій ранку, а йшов після того, як останній відпочивальник залишав його. Зрозуміло, діжки з пивом і ящики з іншими напоями на пляж він приносив сам від машини, яка не могла в’їхати на берег. Щоправда, «хазяїн» видав Олегу такий само браслет, як і всім відпочивальникам, що дозволяло йому безплатно снідати, обідати й вечеряти в одному з ресторанів готельного комплексу. Роботодавець також назвав адресу будинку в найближчому селищі, де Олег міг ночувати. «Не п’ять зірок, звісно, але туалет, світло, ліжко, тумбочка є. Душ — на пляжі, мийся скільки завгодно. І житло дуже дешево обійдеться для тебе, бо господарі — мої люди. Головне — не хворій. Лікарняні я не оплачую, та й хто його тобі видасть…» — порадив «хазяїн». І додав, що за це задоволення платитиме йому щомісяця по 500 левів (250 євро). Пізніше Олег дізнався, що болгарам за таку саму роботу платять майже 700 левів (350 євро), а, крім того, вони мали змінників. Олегу ж доводилося працювати щодня без вихідних і замін. Навіть, коли йшли дощі чи було холодно, він мав приходити на пляж — ховався від негоди у тій самій будці. Ось такий «райський відпочинок» вийшов в нелегала, якого попередили: за першим сигналом, що в готелі з’явилися перевіряльники, він мав стати «відпочивальником» чи взагалі зникнути з пляжу. Штраф і для нього, і «хазяїна» був би величезним. Але на щастя, того літа з перевірками в цей комплекс ніхто не заглядав. Не знаю, скільки грошей заробив Олег до закінчення туристичного сезону в середині вересня. Але враження від «райського відпочинку», поєднаного з рабською працею, у нього були найнеприємніші ще під час нашої розмови в серпні.

«Я відчувала, як у мене росте горб на спині»

В інтернеті я знайшов і одкровення Олени Л. із Запоріжжя, яка також клюнула на оголошення «Робота й відпочинок у Болгарії». Наводжу їх з деякими скороченнями, щоб було зрозуміло, чому самі болгари відмовляються від такої роботи, яка, на перший погляд, є поєднанням корисного для кишені й приємного для душі.

«Працювала я покоївкою вісім годин на день. Зарплата — 300 євро на місяць. Робота нескладна, але фізичне навантаження було колосальним: щодня доводилося штовхати візок, навантажений важкою білизною. 150 разів на день нахилятися, вимиваючи ванни й унітази в 20 номерах, розкладати й складати дивани, тягати за собою відро з водою і бісовий пилосос… Застудитися було дуже легко, бо спека в коридорах стояла нестерпна, а гості в кімнатах включали кондиціонер на +16 градусів. І ось ти, вся мокра від поту, заходиш до цієї кімнати, повз кондиціонер проходиш на балкон витрусити попільницю, яка розпеклася на сонці так, що неможливо до неї доторкнутися. Потім ідеш у задушливий туалет, знову повз кондиціонер… І так — 20 разів на день. Після прибирання потрібно було розібрати брудну білизну, перерахувати, зв’язати й вивантажити на перший поверх кастелянші, а наприкінці робочого дня відкрити бокс для помиїв і спустити туди величезні мішки зі сміттям. Була перерва на сніданок і обід, можна було хвилин 10 посидіти в кімнаті для персоналу, але… Безсмертний вислів «у двірницькій було тепло до вонючості» для мене в Болгарії втілився в реальність. Фізичні навантаження й умови роботи негайно позначилися на самопочутті — ноги вранці боліли нестерпно, а руки до ліктів покрилися червоним висипом. «Алергія на мийні препарати», — так сказали мені в аптеці, бо ходити до лікаря — недоступна за грошами розкіш. Потім до всього цього додалося запалення м’язів спини (реально відчувала, що виріс горб), мокрий хрипкий кашель і потік алергійних сопель, тож на ліки довелося неабияк витратитися… Але не встигала я за п’ять годин прибрати 25 номерів, ну ніяк. Коли скарги туристів на мою роботу було донесено до відома начальства, кадровичка готелю влаштувала мені рознос. Заявила, що я нахабна й вона відправить мене додому без єдиного лева, а я пошкодую про те, що з’явилася на світ… Ну що тут скажеш? Кому скаржитися? Ми — лише гастарбайтери, без якихось особливих прав, і кожна свиня над нами поглумитися може. Трохи заспокоїла мене наша кураторка. Вона сказала, щоб я не переживала — кадровичка запальна, але не підла. Проте в день зарплати мені сказали, що гроші видадуть тільки після розмови з директором. Зарплату мені виплатили лише наступного дня. А в обід я дізналася приголомшливу новину — вночі втекло подружжя з України, Льоша й Марина. Марина працювала нічною покоївкою, а Льоша — різноробом на кухні. Спочатку пара скандалила з начальством через апартаменти — їх поселили в одній кімнаті з двома хлопцями-болгарами. Болгари курили в туалеті, дрібно капостили й відпускали єхидні жарти на їхню адресу. Олексій боявся залишати дружину з ним наодинці. Й справді, що там у тих мужиків на думці! Отримавши зарплату, вони чкурнули в Україну, залишивши записку, щоб їх не шукали, а гроші за відпрацьовані два тижні нехай начальство засуне собі у відоме місце… И ось я вдома, без роботи. Нудьгую за Болгарією і всіма-всіма-всіма. Навіть кадровичку рада була б бачити, не кажучи вже про моїх колежок. Хоча покоївкою працювати вже б не поїхала».

Раби не одержали нічого

Але, якщо Олег і Олена мали тут хоча б відносну свободу, то сімом нашим громадянам, які вирушили сюди за «довгим левом», пощастило значно менше. Болгарські газети цього року повідомили, що в Пловдивській області правоохоронні органи виявили дві нелегальні тютюнові фабрики. Поліцейські затримали там трьох громадян Болгарії, які керували виробничим процесом, а також сімох громадян України й одного — Молдови, котрих примусово утримували як працівників. Спали вони на матрацах, кинутих на підлогу в одній з «побутівок», тут же і їли харчі, які їм привозили болгари. За ворота підпільної фабрики їх не випускали, бо вона була законспірована, і поява «чужинців» у селах, тим більше таких, які погано розмовляли болгарською, могла насторожити місцевих. Болгарські видання не скупилися на епітети, описуючи побут нелегалів, але про подальшу їхню долю нічого не повідомили. Зрозуміло, що заарештовані не заплатили своїм «рабам» нічого.

Розв’язання проблеми виявилося простим

Наприкінці минулого року болгарське Агентство зайнятості разом із Інститутом аналізу й оцінки туризму зробили доповідь, що готелі й ресторани в новому літньому сезоні знову відчуватимуть дефіцит робочої сили, який перевищить 20 000 осіб. Ця доповідь надійшла до уряду. І там нарешті було ухвалено рятівне для туристичної галузі рішення — дозволити громадянам із країн, що не входять до ЄС, офіційно працювати в Болгарії 90 днів. У законі застерігається, що роботодавець повинен оплатити проїзд найнятого їм працівника з його країни до Болгарії і назад. Передбачається, що медичну страховку й усі соціальні внески за них платить роботодавець і ці витрати в жодному разі не мають потім вираховуватися із зарплати «сезонників». Крім того, сезонний працівник має не сам шукати житло, а одержати його від роботодавця, і воно повинне відповідати всім вимогам безпечного для здоров’я відпочинку. При цьому ціна квартири має відповідати рівню зарплати сезонного працівника, тобто бути не позамежною. Було підвищено покарання за прийом на роботу людей без тимчасового трудового договору й за те, що роботодавець змушував їх працювати в нічний час без відповідної доплати. Тому пошук робочої сили через інтернет болгарські роботодавці практично припинили, а тепер направляють свої заявки до агентства із зайнятості, яке займається цим з дотриманням вимог законодавства. За даними агентства, в літній сезон цього року на курортах країни працювали 9 579 громадян із третіх країн. З них 7849 приїхали з України, 749 — з Молдови, 746 — з Киргизстану, 204 — з Північної Македонії, 177 — із Росії, 137 — із Туреччини, 87 — із Білорусі.

Експерти агентства ще у вересні порадили власникам готелів на зимових курортах, яким потрібні іноземні працівники, подавати до середини листопада заявки на їх пошук, що дозволить опрацювати всі необхідні документи й забезпечити приїзд «сезонників» до місця роботи до середини або кінця грудня. Наприклад, у готелях і ресторанах найпопулярнішого зимового курорту Банско, що розбудовується, цієї зими відкриється майже 5000 робочих місць. Але власники не розраховують на те, що болгари навипередки побіжать займати їх. Мінімальна зарплата, яку вони пропонують, не падає нижче 600 левів (300 євро), але місцевих, які бажають працювати тимчасово, дуже мало. Тому вся надія на приїжджих з України, Молдови та інших країн, які знають російську мову. Менеджер одного з готелів у Банско повідомив, що цієї зими найбільше відпочивальників приїде з Росії, України та інших країн колишнього Союзу.

До речі, директорка регіонального агентства служби зайнятості в Благоєвграді Станіслава Поповска зустрілася із представниками зимового курорту Банско й пояснила їм положення нового закону про прийом на тимчасову роботу іноземних робітників. Попередивши всіх про те, що нелегалів у них не повинно бути. У Болгарії дуже сподіваються, що з ухваленням нового закону поняття «нелегал», як один із проявів «тіньової» економіки, зникне повністю.