На знімку: Вадим Ільков та Дар’я Бассель.
Оля Михайлюк і Томаш Сікора.
У Києві відбувся прес-показ фільму «РоздІловІ Наживо».
Фото надано прес-службою проекту «РоздІловІ Наживо».
Фільму-концерту «РоздІловІ Наживо» — це екранізація культового міждисциплінарного проекту мистецької агенції «Арт Поле» за участі Сергія Жадана (текст, голос), Олі Михайлюк (ідея та візуалізації), Олексія Ворсоби (музика, акордеон), Томаша Сікори (музика, експериментальні інструменти, саксофон) та Сергія Пілявця (VJ), який перетворився на мандрівну творчу лабораторію. Проект було реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
«Кожен нормальний поет може спинити своїми словами будь-яку кровотечу». Саме тому вірші Сергія Жадана залюбки розбирають на цитати, а його проекти продовжують жити навіть після свого завершення. Так сталося і з перформансом «РоздІловІ», вперше представленим 2012 року в Києві та Івано-Франківську. Це не просто читання віршів під музику та візуальний ряд, а справжній сеанс священнодійства, яке зафіксувала творча група режисера Вадима Ількова (оператора-постановника фільму «Вулкан» та режисера фільму «Тато — мамин брат» — переможця Одеського міжнародного кінофестивалю за кращу режисуру та кращий український повнометражний фільм). Над стрічкою працювали 11 операторів, які одночасно стежили за останнім виступом «розділових», що відбувся у Мистецькому Арсеналі. Автори були водночас і дослідниками творчого процесу, і хронікерами, які збережуть його для історії, каже Вадим Ільков.
За словами продюсерки фільму Дар’ї Бассель, стрічку покажуть 11 грудня у 17 кінотеатрах країни, зокрема у Києві, Харкові та Львові. На жаль, його не побачать (принаймні поки що) мешканці Донбасу. Пізніше фільм-концерт планують показати по Суспільному та розмістити для перегляду у мережі.
З перформансом «РоздІловІ» Сергій Жадан разом зі своєю творчою командою об’їздив чимало прифронтових міст, відвідав Бердянськ, Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ, Бахмут, Щастя, Старобільськ, Станицю Луганську і Сєвєродонецьк. Проект створено на основі його книжки «Вогнепальні й ножові», проте згодом у ньому лунали вірші з інших збірок та зовсім нові, які ще не увійшли до жодної.
Ініціаторка і натхненниця проекту Оля Михайлюк «ілюструвала» віршовані тексти окремими образами, словами та реченнями. Художниця пригадує, що під час концертів на Донбасі доводилося заздалегідь уточнювати, чи є в залах світло. Виступи інколи призначали на 12-ту дня, адже о 15-й уже закривалися блокпости. Аудиторія була дуже різна. «Пригадую, у Станиці Луганській у нас були військові і школярі, були навіть маленькі діти, які з цікавістю спостерігали весь процес, дивилися, як маленька краплина (за допомогою проектора. — Авт.) на екрані перетворюється на велику, — розповіла Оля Михайлюк. — У Бахмуті це був кінотеатр з досить великим екраном, і можна було написати щось додатково. Нещодавно під час однієї з радіопередач мені зателефонували люди, які запам’ятали речення, яке я тоді написала».
