Перша «нитка» європейського з’єднувального трубопроводу EUGAL протяжністю 480 кілометрів, котрий продовжить «Північний потік-2» і транспортуватиме з нього газ суходолом на південь балтійського узбережжя Німеччини, буде запущена 1 січня 2020 року — ще до закінчення будівництва самого «потоку». Вона з’єднає станцію у Любмині, на півночі ФРН, з компресорним терміналом у Дойчнойдорфі, в Саксонії. Будівництво другої лінії EUGAL має бути завершене до кінця 2020 року. Про це повідомила прес-служба проекту, що його контролює оператор Gascade (створено компанією Wingas, паритетним СП «Газпрому» та Wintershall).

Газопровід EUGAL — дублер діючого транзиту OPAL, маршрут якого проходить із німецького Грайфсвальда територією ФРН через Макленбург— Передню Померанію і Саксонію до кордону з Чехією. Він призначений для транспортування суходолом російського блакитного палива, доправленого морським газогоном «Північний потік-2». Спільна потужність двох ліній транзиту EUGAL становитиме 55 млрд куб. м на рік.

Тим часом, за повідомленням уряду РФ, газопровід «Північний потік-2» має запрацювати в середині наступного року. Хоч раніше міністр енергетики Росії Олександр Новак обіцяв, що поставки вуглеводнів цим транзитом можуть розпочатися ще до кінця 2019.

13 листопада парламент ФРН ухвалив законопроект про внесення змін у законодавство для реалізації оновленої Газової директиви ЄС («Голос України» повідомляв про це 15.11.2019). Згідно з документом, до газопроводів третіх країн, котрі проходять територією Євросоюзу, будуть застосовуватися ті само правила, що й до внутрішніх. Це стосуватиметься (за рішенням Бундестагу) і «Північного потоку-2». Щоправда, експерти та інші фахівці цієї галузі переконані, що Брюссель не погодиться з таким рішенням німецьких законодавців.

Що буде з транзитом газу через українську ГТС у разі, коли «Північний потік-2» запрацює — і досі невідомо. Тим часом Берлін і надалі дуже активно й послідовно наполягає на участі України в транзиті газу в Європу, підтримує у питанні переговорів, котрі ведуться щодо постачання вуглеводнів її територією до ЄС і після 2019 року. Утім, запевнення запевненнями, але вже цілком зрозуміло, що Німеччина з основного споживача російського газу в Європі наступного року стає не тільки його головним транзитером, а й розподілювачем, послаблюючи позиції України.

Тож два «північні потоки» постачатимуть 110 млрд куб. м сибірського газу до німецького Грайфсвальда, звідки він без проблем «потече» до європейських країн, адже сама ФРН споживає його лише 35 млрд куб. м. Тож Німеччина виграє зусібіч, оскільки, крім політичного, підвищує ще й свій економічний статус.

Берлін.