Старожилів у Чудлі, що у Сарненському районі на Рівненщині, нині двоє: Марія Сергіївна Яковець 1923 року народження і Терентій Прокопович ЗІНЕВИЧ (на знімку), якому виповнилося 90 літ.

На ювілей до Терентія Прокоповича з’їхалася вся велика родина. «Навіть праправнучку привезли», — тішиться іменинник. Із дружиною Євою Адамівною, яка вже відійшла в інший світ, виховали п’ятеро дітей — чотирьох дочок і сина. Тож нині в дідуся вже є 12 внуків, 20 правнуків і праправнучка!

Живе Терентій Прокопович із донькою Ніною. У свій поважний вік має цупку пам’ять, донині порається по господарству. Утримує двох коней, яких сам і доглядає. 

Працювати довелося і водієм, і будівельником, і фуражиром. Тривалий час завідував фермою в колгоспі. Було важко, каже, бо не вистачало людей і кормова база була бідною. А худобу ж годувати треба. Тоді утримували понад 3000 голів ВРХ, вівці, коні. І хоча зарплата тут була більшою, люди не хотіли йти на ферму. Бо зрання, коли всі ще сплять, треба було поратися біля худоби, доїти корів.

Перегортає в пам’яті Терентій Прокопович своє життя, неквапом розповідає цікаві факти. Зокрема, й про події Другої світової війни. Й досі дивується, навіщо партизани Сидора Ковпака, коли йшли селом, забирали всю худобу, навіщо спалили гумна та вітряного млина. Пригадує, як з іншими пастушками ховали худобу на болоті. 

А далі — солдатська служба в Монголії. Це країна з дивними традиціями. Демобілізувався у 1952-му старшим сержантом. Відтоді все життя трудився, тож стажу має майже 40 років. Та й нині не сидить без ділаі.

— Мені зараз добре, наварено, попрано, — ділиться Терентій Прокопович. — От тільки робити багато не можу, стомлююсь уже, роки беруть своє.

Сарни Рівненської області.

Фото Василя СОСЮКА.