На знімку: Ірена Стецяк із сином Володимиром.

Героїнею нашої історії є Ірена Стецяк — львів’янка, яка працює в управлінні маршалка Підкарпатського воєводства.

Пролог

Народилася у Львові в мішаній польсько-українській сім’ї (тато — з польським корінням ще з довоєнних часів, мама — українка). Навчалася спочатку в українській загальноосвітній школі, а згодом сама заявила батькам про бажання перейти в польську (Львівська СШ №24 імені Марії Конопницької). Тож після її закінчення (у 1998 році) свідомо поїхала на навчання до польського вишу. Поступила на історичний факультет Вищої педагогічної школи в Жешуві (відповідник українського педінституту), яку закінчувала вже як Жешівський університет.

Розуміючи, що в сучасному світі однієї професії буде замало, Ірена вирішує здобувати паралельно ще одну стаціонарну освіту — на факультеті росіє-
знавства а Ягелонському університеті у Кракові. Але й на цьому її потяг до знань не зупинився. Як результат — диплом про закінчення курсу післядипломної освіти за спеціальністю «публічна адміністрація», здобутий у приватному вищому навчальному закладі, філії люблінського Університету імені Марії Кюрі-Склодовської.

«Так гартувалась»

Заробляти на життя розпочала ще зі студентської лави. Доволі швидко, за її словами, познайомилась із «досить впливовими людьми», які, вбачаючи в ній здібного працівника, допомагали в працевлаштуванні. При цьому Ірена наголосила, що до використання своїх знайомств вдається у крайніх критичних ситуаціях, а по житті старається добиватися всього своїми силами.

Трудовий (ще студентський) стаж розпочинався в магазині й барі. Потім була робота експертом з питань продажу на схід (Україна, Росія, Білорусь) у фірмі з виробництва обладнання для підприємств харчової промисловості. Згодом Ірена внесла свою лепту у створення та розвиток Товариства «Прикарпаття ХХІ» (Stowarzyszenie Podkarpacie XXI). Тут, з одного боку, перекладацька діяльність, а з другого — написання текстів до різних регіональних часописів, що дало можливість познайомитись з підкарпатськими журналістськими колами.

У самостійному плаванні

Далі була власна підприємницька діяльність. До речі, стартувала також у рамках євросоюзівського проекту, який передбачав підтримку бізнесменів-початківців. Специфіка фірми полягала в «туристичному обслуговуванні» (логістичне забезпечення та супровід) фірм та органів місцевого самоврядування, організації візитів до різних територіальних громади в основному Західної України, з метою налагодження співпраці. Окрім цього, паралельно Ірена здобувала досвід перекладацької роботи, працюючи для досить потужних фірм, зокрема, «Хітачі» (в Жешуві), «Кросс», «Опель» (у Познані). Потім у зв’язку з відсутністю в бюджетах органів місцевого самоврядування фінансів на пропонований фірмою Ірени вид послуг, діяльність довелося призупинити.

Тимчасова криза стала причиною появи у її біографії піврічного «швейцарського періоду». В Швейцарії сфера діяльності обмежилась до догляду та навчання російської і української мов маленького синочка одного багатого підприємця. Оскільки той займався нерухомістю в різних частинах світу, довелося/вдалося трохи подорожувати.

Після повернення була спроба допомогти одній українській фірмі ввійти на польський ринок, проте її власники оголосили про банкрутство. 

Потім було народження дитини, а по завершенні декретної відпустки розпочався нинішній етап — робота в управлінні маршалка Підкарпатського воєводства.

На публічній службі

Робота в органах місцевого самоврядування була, можна сказати, омріяною, а водночас, через виконання вищезгаданої підприємницької діяльності, зрозумілою і знайомою. Зрозуміло, що не без допомоги добрих людей, знайомих з її досвідом роботи в проектах та знанням іноземних мов. Не відкидає Ірена також елементу «усмішки долі», коли опиняєшся у відповідний момент у відповідному місці. На публічній службі працює вже чотири роки. Займається європейською територіальною співпрацею. Під цією досить розпливчатою назвою криється здійснення контролю за реалізацією проектів Польща—Білорусь—Україна, Польща—Словаччина, Польща—Центральна Європа, Регіон Балтійського моря тощо, які співфінансуються з фондів Європейського Союзу.

Робота відповідальна, але працювати нестрашно. Допомагає те, що завжди керується принципом позитивного мислення і обстоювання правди (це характерно для галичан, підкреслює Ірена. — Авт.) — цим сформувала собі довіру й повагу людей, спілкування з якими дуже любить, а від того, що може зробити для них щось корисне, отримує велику моральну сатисфакцію.

Замість епілогу

Роботу поєднує з вихованням сина, оскільки її батьки мешкають в Україні. Біологічний батько дитини — киянин, з яким прожила в цивільному шлюбі 12 років, накивав п’ятками (підкреслення Ірени. — Авт.) одразу після народження малюка, а тепер, хоча й перебуває у Польщі, зовсім не цікавиться і не допомагає. Тому Ірена радить нашим дівчатам, аби не жили «на віру».

Жінка не приховує, що самій важко. Але світ не без добрих людей. А ті, зокрема, підтримали й допомогли, коли їй довгий час довелося провести в лікарні з хворим синочком. На щастя, все погане позаду. Вдвох дають собі раду. Фактично життя має замкнутий цикл — між роботою і домом. Син розуміє, що мама має працювати. Зате дозвілля завжди проводять разом — упродовж навчального року відвідують заняття з англійської мови, тренування з дзюдо, ходять на прогулянки в парк, читають, малюють… Зате у канікулярно-відпускний період їздять у гори та на море.

Хоча робота в адміністрації їй подобається, Ірена не вважає її вершиною своїх досягнень. Тож є у жінки потаємна мрія: коли підросте син, знову повернутися до власної підприємницької діяльності.

Також Ірена зізналася, що їй досить часто спадає на думку, чи не повернутися до Львова, бо «дитині, яка виховуватиметься в Україні, легше буде прищепити такі риси, як щирість і відкритість…», але це тема окремої розмови.

На завершення нашого спілкування співрозмовниця наголосила, що все, що в житті робила, починаючи ще зі шкільної лави, робила свідомо. Батьки підтримували всі її починання за принципом «хочеш — будь ласка, але впорайся». В такому самому дусі Ірена виховує і свого сина.

Підготував Іван КОЗЛОВСЬКИЙ.

Фото надано автором.