Український письменник Макс Кідрук і народний депутат України Євгенія Кравчук.

Звиклий до спілкування зі своїм читачем, один із найпопулярніших нині письменників спочатку підмітив: «Від парламенту враження трохи інакше, аніж коли дивишся по телебаченню — менш пафосне. І це комплімент».

Над популяризацією творів цього автора працює ціла команда, та він без зайвої скромності наголошує, що в їхній основі все ж таки завжди лежать гарний текст. «Читання напрочуд інтимний процес, — упевнений М. Кідрук. — Коли читач або читачка залишається сам на сам із книгою, то всі ці танці з бубнами — бук-трейлери, картинно поставлені презентації, інтерактивні додатки — вони не мають значення. На цьому можна було б виїхати один раз, хоч і такі речі є важливими». Автор каже: доки не доведе свій текст до такого рівня, щоб самому сподобалося читати, не віддає його у видавництво. Члени та гості книжкового клубу дізналися також і про підхід М. Кідрука до вимірювання успішності видання. За його словами, це не наклад і не відгуки критиків. Мовляв, є багато неякісної літератури, яка видається шаленими обсягами і яку захвалюють у відгуках, але це ще ні про що не свідчить. «Не можу говорити за всіх, але я пишу для того, щоб мене читали», — стверджує письменник. «Так вже склалося, що великі наклади тягнуть за собою великі гонорари, — продовжує він. — Це дає змогу зробити написання книг своєю професією. Але ми з командою ніколи не будемо оптимізувати те, що ми робимо, виходячи з прибутку. Ми робимо все для того, щоб вийти на якомога більшу кількість читачів».

М. Кідрук також розповів про свій новий проект — серію зі щонайменше трьох книг під загальною назвою «Нові темні віки». Каже, вона буде про колонізацію Марса і стосунки між Землею-домініоном та Марсом-колонією. «Це не фантастичний роман, — запевняє автор. — Очевидно, що йтиметься про майбутнє, однак намагатимуся зробити цю історію максимально реалістичною. Зрозуміло, що описуватиму технології, яких поки що не існує. Але писатиму про той рівень, якого, на мою думку, вони досягнуть через 150—200 років. Для себе я позначаю цю роботу як «історичний роман навпаки». Хочу через долі звичайних людей зобразити глобальні процеси, які сформують світ через пару сотень років».

Ці нові книги мають намір випускати з доповненою реальністю. Наприклад, спеціальний мобільний додаток допоможе визначити на зоряному небі, де Марс, покаже траєкторію польоту до нього і пояснить, чому із Землі до цієї планети можна стартувати тільки раз на 26 місяців. Письменник має намір також створити 3D-моделі табору та помешкань колонізаторів. Утім, усе це поки що тільки наміри, які дозволять оживити історії і створити максимально реалістичний світ, щоб привернути увагу читача до проблем, які бачить автор, і змусити замислитися про те, як їх можна уникнути.

У тому, що його книги завжди матимуть свого читача, М. Кідрук цілковито впевнений. Водночас, звертаючись до законодавців, зауважив: протягом кількох років свого існування непогано спрацював Інститут книги. «Нічого нового вигадувати не треба, — наголосив він. — Але хотілося б, щоб програми, які працювали впродовж попередніх років, рухалися у тому ж напрямку й далі».

Під час засідання клубу одна з його організаторів, народний депутат від «Слуги народу» Євгенія Кравчук поінформувала, що наступне зібрання стане останнім цього року. Воно відбудеться на День Святого Миколая, а тому можна буде прийти з дітками, підкреслила вона. Очікується, що до Верховної Ради цього дня завітає Іван Малкович.

А тим часом парламентарії вже планують засідання книжкового клубу на наступний рік. «Вважаємо, що це успішний проект. Про нього вже всі знають. Тож будемо й далі приносити книги та критичне мислення у Верховну Раду», — наголосила Є. Кравчук.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

Бліц-інтерв’ю з письменником для «Голосу України»

— Як оцінюєте роботу нинішнього парламенту?

— Є певні рухи в правильному напрямку. Рухи, які мені подобаються, які я підтримую. Зокрема, нарешті робляться перші кроки стосовно створення ринку землі та зняття варварського мораторію на її продаж, що досі втримує нас на рівні країн на кшталт Судану, Північної Кореї тощо. Чесно, я не вникав у особливості законодавства, але у будь-якому разі, яке б воно не було недосконале, це все одно — крок у правильному напрямку. Очевидно є й речі, які мені не подобаються і які я категорично опоную. І зі сторони певних світоглядних питань (того, куди ми рухаємося як країна та нація), і з точки зору певних моральних речей. Не перераховуватиму низку скандалів, які були не такими аж критично страшними, але після яких не було належної реакції.

— Маєте знайомих або друзів серед народних депутатів?

— Залежить від того, що розуміти під словом «знайомі». Знайомий із Володимиром В’ятровичем. Один раз бачилися з Петром Порошенком. Ірина Геращенко написала передмову до моєї книжки «Бот». Але це не такі «знайомі-знайомі». Це просто люди, з якими я перетинався.

— Що зараз читаєте?

— Читаю першу частину трилогії «ХХ століття» Кена Фоллетта. Книга має назву «Падіння гігантів». Загалом, це три величезні томи, кожен майже по тисячі сторінок. Вони описують історію чотирьох родин — американської, британської, німецької та російської під час Першої світової війни, Другої світової війни та «Холодної війни». Це хороший історичний роман. Читаю я багато і на своїй сторінці щомісяця викладаю топ із прочитаного. Протягом листопада, наприклад, було чимало книг, пов’язаних із ДНК. Одна з них — американської авторки Дженніфер Дудни. Це та науковиця, яка винайшла технологію CRISPR, що дає змогу редагувати ДНК надзвичайно точно. Цю книгу українською видав «Наш формат». Це насправді дуже гарне видання. Окрім того, в листопадовому списку є ще книга Роберта Пломіна «Генплан. Як ДНК робить нас тими, ким ми є». Таким чином я готуюся до написання наступної історії. Вона не буде про генне редагування, але один з її аспектів стосуватиметься цієї теми. Ще сам не знаю, куди це мене приведе, але я мушу орієнтуватися в тому, про що пишу, а тому читаю якомога більше про це.