Неподалік районного Будинку культури в Сарнах на вулиці Чорновола є ошатна приватна будівля з червоної цегли. П’ять років тому сюди вселилася багатодітна родина Людмили і Станіслава РИБАЧКІВ. Упродовж майже 14 літ сім’я бореться за здоров’я доньки Лідії із діагнозом «дитячий церебральний параліч». І для цього подружжя створило вдома всі необхідні умови.

А сьогодні сюди приїжджають також інші мами з особливими дітьми. Деякі займаються вже впродовж чотирьох років. І бачать результат. А все тому, що пані Людмила налагодила зв’язки зі спеціалістами відомих медичних центрів країни. У визначені дні за домовленістю вони приїжджають у Сарни. Тепер дітям надають допомогу інструктор лікувальної фізкультури та масажист.

«Не маємо права здаватися»

Пані Людмила розповіла, як народження донечки змінило її життя:

— Одразу після народження Лідочки почала боротися за її здоров’я. Раділа кожному її кроку. Пам’ятаю, коли в три роки вона вперше пройшла кімнатою, попри пізню годину зателефонувала неньці та зі сльозами на очах повідомила радісну новину.

Потім почалися поїздки в дитячий реабілітаційний центр. Кооперувалися з іншими батьками. Разом знімали житло, а також приміщення, де проводили процедури, щоб зекономити кошти. Тоді й вирішили з чоловіком створити такий центр удома.

На нижньому поверсі будинку облаштували спортзал. У ньому є професійна доріжка, орбітрек (тренажер, що є найефективнішим для реабілітації після різних травм м’язів і опорно-рухового апарату. — Авт.), велотренажер, ортопедичний вертикалізатор, шведська стінка, віброплатформа тощо. Є також костюм-спіраль для коригування постави тіла. Щоб малеча почувалася комфортно, є телевізор. На стінах — аромолампи з противірусними маслами.

Лікарі самі вже направляють до нас інших батьків. Інформація також передається з уст в уста від однієї мами до іншої. Нині є двоє новеньких: із Костополя та Рафалівки.

Особливі діти прагнуть дружити

Реабілітологи визнають: «Батькам дуже пощастило, що в Сарнах є така матуся, як Людмила Рибачок. Із нею радяться інші батьки, цікавляться, де знайти логопеда чи ортопедичне взуття. А на черговий курс реабілітації дітей дорослі приходять зі змінним взуттям. Таке правило у пані Людмили.

У спортзал одночасно заходять дві дитини на дві години. Поки з однією працює інструктор ЛФК, з другою — масажист. Через годину міняються місцями. 

Людмила Рибачок дуже добре знає, чим відрізняються від інших дітки з особливими потребами:

— Вони не можуть передавати свої емоції так, як це роблять здорові малята. Але вони прагнуть спілкування, хоча невиразну мову дитини розуміє тільки мама. На противагу здоровим такі діти дуже чутливі до будь-яких емоційних коливань. Якщо мама засмутилась, її дитина теж насупилася. Вони особливо залежні від мами... Чудово відчувають настрій і міміку, розуміють ставлення оточуючих до себе. Найголовніше для них — отримувати тепло, розуміння та увагу. У ранньому віці можна найбільше допомогти хворій дитині. Головне — багато займатися та приділяти цьому максимум свого часу.

«Моя опора — віра»

А мама Людмила помічає перші кроки доньки в дорослому світі:

— Кожен раз, коли бачу, як, упавши, вона піднімається і йде далі, пробує, шукає, відчуваю гордість за неї. Моя опора — віра в неї. Лідія — дорога і потрібна всім нам. І сильна, і слабка, і впевнена в собі, і переможена. Ми — одна родина і не маємо права опускати руки. Дуже хочемо, щоб її життя склалося щасливо.

А іншим батькам хочу порадити: якщо прагнете виховати власну дитину повноцінною людиною, робіть усе можливе для її соціалізації та адаптації у суспільстві. Тоді навіть попри важку недугу вона зможе жити нормальним життям. Згодом створить сім’ю і народить дітей, спілкуватиметься з друзями.

Лідія навчається в 7-му класі Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т. Г. Шевченка. Відмінниця, має чимало похвальних грамот. Ліда спочатку вчить уроки, а потім годинами займається в спортзалі. Постійно. Коли немає приїжджих фахівців, приходить сарненський реабілітолог.

Дівчинка — справжня красуня. Подорослішала. Не завжди відкривається чужим людям. Але добре спілкується з сестричкою. Дуже багато читає.

Сарни
Рівненської області.

Фото з сімейного альбому.