Роман та Олександра Фабрики.

 


Дивовижний музей та його господар.




Міні-залізниця на спомин про батька.

Фото автора.

У Музеї родинних професій відомий журналіст Роман ФАБРИКА зібрав свідчення про 150 спеціальностей своїх рідних, а також розповіді про знакові для Прикарпаття події за останнє століття: від пошуків золота в Карпатах до вивезення ядерних боєголовок.

Столітні раритети

Чимало експонатів цього дивовижного Музею родинних професій в Івано-Франківську для відвідувачів незнайомі. Діти та молодь, які часто навідуються на подвір’я Романа Фабрики, розпитують про призначення  приладів, що тісняться в спеціально спорудженому для експозиції приміщенні. Бо звідки малим знати, що ця важка чавунна річ — давня праска? А то —прилади для передачі азбукою Морзе. Що це? Ну, ще як не було навіть телефонного зв’язку... Якісь лійки, трубки, прилади, інструменти, чудернацької форми ключі, радіоприймачі (є навіть знаменитий німецький «Телефункен» 1933-го). Та й багатьом іншим експонатам — ледь не сто років.

Господар зустрічає гостей у кашкеті залізничника (дань пам’яті про батька Михайла) й терпляче пояснює призначення кожного експоната. Зібрав тут свідчення про 150 професій своєї великої родини: від шахтаря до авіамеханіка. Є плуг як знак селянської праці, швейне приладдя — дань дружині Олександрі, вчительці за фахом та майстрині за покликанням.

Зрештою, сам Роман Фабрика випробував у своєму житті чимало професій. Приклад брав із батька, глави великого сімейства. Семеро дітей. А ще при переїзді із Польщі, де тато до війни працював на залізниці, фашисти розбомбили той вагон, де були їхні родинні набутки. Тож у Станіславі (так до 1962 року називався Івано-Франківськ) починали з нуля.

Брався за все

Про розвиток дітей батьки дбали. Як Романові було 10 років, у домі з’явився перший фотоапарат. Хлопець ще в школі за прикладом старшого брата Ярослава опанував навики кіномеханіка, що згодом знадобилося. Через кілька днів після вступу на факультет журналістики Львівського держуніверситету кмітливий юнак влаштувався крутити кіно в місцевому будівельному технікумі. Заробіток перевищував стипендію! Тож не дивно, що згодом придбав добротний фотоапарат і мотоцикл (справді рідкість серед студентів). Це було вже після служби в армії, де Роман виявив свої репортерські здібності та друкувався навіть у столичній пресі.

«Дописував до газет ще школярем. Та брат Казимир порадив спершу заробити робітничий стаж. Подався до нього на Північ, де шахтарський рік у Воркуті зарахували за два. Досвід здобув неабиякий», — пригадує Роман Михайлович.

В університеті обрав нову на той час спеціалізацію — тележурналістику. Мав запрошення до Львівської студії, та повернувся до рідного Івано-Франківська. Вже в часи незалежності разом з Іваном Вовком та Романом Боднарчуком заснували телебачення на Прикарпатті.

А загалом Роман Фабрика випробував на собі всі жанри журналістики: працював у редакціях газет і на обласному радіо, друкувався в пресі. Останні 20 років був власкором Республіканського телеграфного агентства (нині Укрінформ).

«Як і тоді, досі вважаю короткі репортажі найважчим жанром, — наголошує ветеран журналістики. — Адже в кілька рядків треба вмістити важливу новину, подати її так, щоб зацікавити навіть зарубіжні видання».

Справжній літопис

Коли читаєш книжку «Дороги, які нас обирають», де зібрано публікації Романа Фабрики, то в кожній із них знаходиш відголос минулих літ — літопис Прикарпаття. Навіть короткі замітки багато говорять про найважливіші віхи життя краю. Є тут розповіді про пошуки золота в Карпатах, дослідження покладів нафти і газу, вирощування екзотичного кок-сагизу та занесені до світових каталогів квіти, кінець ядерної слави краю та туристичні розвідки. Детально описано обласний центр півстолітньої давності, його околиці. А головне — люди, різні покоління та долі. Справжній літопис!

Перейдуть нащадкам

Та повернемося до музею, який запроектував і збудував сам господар. Задумав його на спомин про своїх батьків і приурочив відкриття до 100-ліття мами Анни Андріївни, котра прожила 94 роки. Скрупульозний пошук згадок про родинні професії та збирання експонатів — нелегка справа. Добре, що долучилися близькі й далекі родичі. Віддані до музею експонати перейдуть нащадкам.

Символічно закриваємо двері музею, хай спочивають родинні скарби — свідчення минулого досвіду, звитяг та історії. Бо в просторому будинку Романа Фабрики, зведеному власними руками, є ще чимало цікавого. Наприклад, кабінет господаря, який дивує багатою бібліотекою, численними папками із публікаціями, документами і фотографіями. Тепер господар упорядковує їх, готує видання до свого 80-річного ювілею.

Головні цінності

Розповідь про Романа Фабрику була б неповною без оповіді про господиню дому. Пані Олександра допомагає чоловікові. А ще неодмінно запрошує скуштувати чогось смачненького на своїй кухні. Можна чаювати і в альтанці. Принагідно смакувати пирогами господині, роздивлятися експонати та слухати чергову оповідку господаря. 

Невгамовний Роман Фабрика, заслужений журналіст України, почесний громадянин Івано-Франківська, може довго розповідати про свої набутки. Долучаються до розмови син Роберт і його дружина Романа, лікарі за фахом. До батьків частенько навідується дочка Ольга, доцент Інституту мистецтв ПНУ. Повниться дім голосами внуків — старшого Віталія і першокласника Владислава. Та особливо голосна наймолодша красуня Маргаритка. Найбільші родинні скарби.

Івано-Франківськ.