Серед нас, напевно, є люди, яким вдається дотримуватися чіткого плану життя — навчання, сім’я, робота, — все злагоджено і надходить у свій час. Та іноді самі життєві обставини підштовхують людину до втілення давніх задумів, і... доля змінюється! Так сталося з і талановитою Оленою РИКАЛЬ із Бердичева (на знімку), життя якої докорінно змінилося з початком воєнних дій на сході України.

Нині Олена — військовослужбовець ЗСУ, служить у 26-й артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, а також навчається на кафедрі журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка та одночасно здобуває освіту в Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова.

Ще під час навчання у Бердичівській школі № 1 вона мріяла працювати у царині юриспруденції, захищати права та свободи людей. А ще... писала вірші та сценарії для дитячих свят. До речі, свій перший вірш під назвою «П’ята мати» Олена присвятила вчительці молодших класів.

У 2017 році Олена Рикаль стала дипломантом конкурсу журналістської творчості ім. Леоніда Козінчука у номінації «Місто, що надихає: поезія». А нещодавно на фестивалі-конкурсі поезії та авторської пісні ім. Віктора Ізотова «Бердичів скликає друзів» була волонтером, виконувала твори бойової подруги Надії Рижук із Броварів. Утім, представила й свої вірші, за що отримала диплом та захоплені оплески глядачів.

Але не тільки поезія є покликом душі Олени Рикаль. Вона стала дипломанткою Першого фотоконкурсу «Бердичівський фотовернісаж — 2019». На своїх світлинах намагається передати емоції та внутрішній стан людей, фотографує й пейзажі, але кожне зображення несе глибокий зміст, зберігаючи моменти буремного сьогодення для історії.

Тож прагнення Олени здійснилося — вона обороняє Україну як зброєю, так і словом, має власну думку та бачення світу, творить і наснажує інших.

Житомирська область.

Червона троянда

Червона троянда в тремтячій руці...
«Ти чуєш, мій сину? Вони пам’ятають!
Чи знову всміхнешся мені уві сні?»
І сльози, невтішно, додолу стікають...
А в нашому краю збережено мир,
В батьківськім саду яблунь 
цвіт рум’яніє.
З типових, міських 
інтровертних квартир
Дзвін сміху дитячого душу зігріє.
У нашому місті немає війни,
Хоч більшає з часом, 
отих що «втомились».
На варті ж небесній доньки і сини...
Бо кров’ю з землею своєю зростились.
Червона троянда на камінь лягла...
«Вони пам’ятають, покійся у мирі»
І тихо у світ срібночола ішла,
У холод від пустки 
в типовій квартирі...

Знаєш, хочеться жити!

А знаєш, хочеться жити!
Примножити миті в стократ...
Щоранку, на кухні пити
Одвічних чуттів сублімат.
Відвівши похмуру фіранку,
Ввібравши спокій небес,
Так хочеться кожного ранку
Чекати нових чудес!
Як змалку, босоніж, по травах
Втирати сльози землі.
А чи ж, в світанкових загравах,
Підслухувать спів солов’їв.
Під попелом сірих буднів
Життя віднайти мольберт,
Щоб до вікового полудня
Барвисто творити СЕБЕ! 

Олена РИКАЛЬ.