На знімку: обкладинка книжки «Містерії».

Ще раз нагадаю цей знаменний епізод, котрого не може оминути ніхто з тих, хто пише про Світлану Короненко. Справді, сталося так, що одного ранку нікому невідома, вона прокинулася знаною в літературних колах. Тоді таке інколи бувало.

Її дебют був майже сенсаційним. Величезна добірка віршів учорашньої фастівської школярки несподівано з’явилася в тоді ще масовотиражній газеті «Літературна Україна» з передмовою Івана Драча, який писав, що не тільки його захопила поезія Світлани Короненко. Похвальні слова на адресу юної поетеси, яку Драч порівнював з Артюром Рембо, сказали метри Микола Бажан і Григорій Кочур.

Мало хто входив у нашу поезію так голосно й резонансно. Дебютна книжка Світлани Короненко з’явилася, ще коли авторка була студенткою столичного університету. І її одразу прийняли до Спілки письменників, де Короненко була наймолодшою, їй тоді тільки минуло 22 роки. Збірка «Сузір’я веснянок», що побачила світ у «Радянському письменнику», остаточно утвердила за нею репутацію однієї з надій української літератури. Так, Короненко — одна з яскравих постатей талановитого покоління, означеного іменами Ігоря Римарука, Івана Малковича, Оксани Забужко, Василя Герасим’юка, від яких уже незабаром значною мірою залежали «мода» і «погода» в нашій поезії. Історики літератури вже визнають цей істотний момент.

Короненко видала кілька збірок, її твори з’являлися в перекладах на сторінках всесоюзної періодики. Здавалося б, цілком благополучна творча доля, котру ніщо не може ускладнити, бо ж у поетеси є те вирішальне — талант, що й відіграє однозначно визначальну роль у літературі. І шлях в літературну еліту.

Але сталося так, що Світлана Короненко раптом замовкла. Були на те об’єктивні й суб’єктивні причини. Суб’єктивні — дуже істотні: поетеса боялася самоповторів, самостилізації. Бо ж часто буває, що автор експлуатує один раз знайдене і його твори — як варіації вже неодноразово варійованого. Очевидно, поетеса змирилася з думкою, що вона просто «виписалася». Створила стільки, скільки їй даровано творчою долею.

Короненко перевидавала в книжках «Ворожба на віршах», «Нічний політ» та «Зі старого манускрипту» написане раніше. Її твори входили до різних антологій та хрестоматій, але майже два десятиліття — жодного нового рядка. Цілковита поетична німота.

А потім — сталося. Як розповідає, у перші дні нинішньої війни мовби нізвідки з’явився їй вірш. Зовсім несподіваний для неї версифікаційно і строфічно. Рання Короненко — це верлібр і білий вірш, а нова Короненко — це регулярний, вигадливо римований твір. Інколи — увесь вірш на одну риму. Хронологічно другий твір Короненко після повернення в літературу присвячений пам’яті Василя Сліпака (він уже став популярною піснею).

Отак, усе ще не вірячи сама собі, поетеса повільно писала твір за твором, що врешті й склало її прекрасну подарункову книжку «Вірші з осені», проілюстровану живописом Олександра Аханова. Далі була збірка «Дебора», в основі якої однойменна поема, у котрій ідеться про юнацьке кохання Миколи Бажана і про те, як воно відлунилося аж через півстоліття. Це справді симфонічний твір, у якому примхливо переплітаються настрої, змінюються впродовж поеми версифікаційні прийоми, урізноманітнюється вишуканий авторський словник. Поетеса сміливо пішла на творчий експеримент — й експеримент дав яскравий художній ефект.

«Містерії» — це на сьогодні етапна, підсумкова книжка Світлани Короненко. Це її своєрідний творчий автопортрет. Тут виразно помітно мистецькі й духовні обрії поетеси. Тут продемонстровано її глибоко індивідуальне поетичне мистецтво.

Незаперечний експерт у царині поезії, доктор філології Тарас Салига наголошував: «Вірші Світлани Короненко, якщо їх у книзі не укладено за розділами та циклами, а розташовано один за одним, то хочеться переконатись, чи вони тільки «сусіди».

Насправді, всі вони «в одну громаду скуті», внутрішньо злиті, сказати б, мають між собою перегук, навіть якщо вони тематично різні. Це, звичайно, говорить про добрий композиційно-естетичний смак автора.

У якій би стилістиці — вільному вірші (верлібрі), у вірші білому чи класично римованому — авторка не творила, вона завжди прагне бути собою. Усі її художні речі мусять мати «громадянство та пашпорт» від Світлани Короненко. Цей мотив постійно присутній «у субстанції незримій» її віршів...»

Академік Микола Сулима солідаризувався з колегою в оцінці цієї книжки і наголосив: «Містерії» Світлани Короненко, можна сказати, унікальне явище в українській поезії. Повернення в літературу після тривалої мовчанки обернулося болісним і солодким пригадуванням надбань та версифікаційних засобів, адже поетеса звертається й до дистиха, притаманного українській поезії кінця ХVІ—ХVІІ ст., і до катренів, і до білого вірша, і до верлібру, вона не цурається вірша без розділових знаків, алітерації...». На його думку, ця поезія — як прекрасний симфонічний оркестр.

Невипадково ж саме «Містерії» Світлани Короненко номіновані на здобуття Національної премії України імені Т. Шевченка. Ця поетеса, на моє тверде переконання, справді заслуговує на таку високу відзнаку. Адже є всі підстави ствердити, що після «Віршів з осені», «Дебори» та «Містерій» Світлана Короненко не просто перебуває на високому творчому піднесенні — можливо, саме тепер вона сягнула свого творчого зеніту.