На знімку: з цієї хати в Біївцях вирушив у широкі світи випускник Тарандинцівської школи 1952 року Василь Симоненко...
Керівники місцевої влади, представники творчої інтелігенції та громадськості зібралися біля материнської хати майбутнього митця слова в селі Біївці, де він народився і провів дитячі та юнацькі роки.
Тут згадували про нього, читали вірші. За традицією разом заспівали пісню з вражаючими словами Василя Симоненка про те, що в житті не можна вибирати тільки рідну матір і Батьківщину... А потім поціновувачі творчості «витязя молодої української поезії» урочистою ходою пройшли до пам’ятника-погруддя поету, що височіє в центрі села, й ушанували його пам’ять покладанням квітів.
Урочистості продовжилися в селі Тарандинці, розташованому за дев’ять кілометрів від Бїївців. Саме туди щодня ходив пішки старшокласник Василь Симоненко, щоб закінчити середню школу. Сьогодні Тарандинцівська школа носить його ім’я, тут діє розкішний музей, присвячений знаменитому випускникові. Гості навчального закладу оглянули музейну експозицію, послухали записаний на платівку живий голос поета.
Завершальним акордом урочистостей стало вручення заснованої Лубенською районною радою літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка, що відбувалося в сільському Будинку культури. Цьогоріч її лауреатами стали народний академічний хор «Камертон», письменники Микола Ночовний і Андрій Кириченко. До речі, останній є учасником АТО, автором кількох збірок фронтових поезій.
Василь Симоненко не був іконою. Скажімо, в «Лебедях материнства» — найповнішій збірці його творів, яка видавалася за радянських часів, можна знайти немало «зайвих» віршів і рядків, написаних у традиціях тодішніх офіційних ідеологем. Та письменника, нагадаємо, немає з нами вже понад півстоліття. Він помер, проживши лише 28 років... А його знакові поезії надихали борців за волю України в ті роки й продовжують слугувати духовною опорою для сьогоднішніх захисників нашої держави.
Тож велич постаті Василя Симоненка, мабуть, і полягає в тому, що він, звичайний сільський хлопець із непростою долею безбатченка, портрет якого (бо закінчив школу з золотою медаллю!) на випускній світлині помістили найближче до парсуни кривавого «батька народів» Сталіна, зумів не загрузнути в болоті «будівників комунізму». Серед тодішнього мільйонноголосого словоблуддя він таки знайшов кілька сотень слів, які віддзеркалювали болі та сподівання рідного народу. І передав їх у спадок учорашнім, нинішнім та прийдешнім поколінням.
Полтавська область.
Фото автора.
