Я — Київ

Я — Київ.
Моя корона — Софія!
Дніпро —
Моя кров.
Моя весна —
То врода Ярославни.
Я із плеча
Здіймав меча,
Коли мене
мечем терзали!
Я — Київ!
Відімкну
журавлиним ключем
Я ворота свої
Золотії!

Признання

О, Києве, — академія мислі.
Академія слова.
Ти — історії витязь
Й України духовна основа.
Скільки дав ти імен
І Вітчизні і світу,
Патріарше науки!
Праотче освіти!
З твоїх пагорбів-знамен
Нам Грядуще
в душу світить.
Люблю тебе за мудрість,
Люблю тебе за юність,
Люблю твоїх тополь високий злет.
Люблю твої сторіччя,
Люблю твої обличчя,
О, стольний Києве, —
бунтар ти і поет!

О града Києва зоря!

Чолом тобі,
О, Вишгороде лебединий!
В мені речуть
Твої віки.
Твої святині.
Горджусь тобою я
по праву.
Великій Ользі
й князю Ярославу,
І всім предтечам 
Пам’ять я воздам!
І вище дзвонів
Київської лаври
Вознісся
Т В І Й
Бориса й Гліба
Храм!

 

Київські фрески
 

На посадському дворі
Місять глину гончарі
А ковальськії родини
Кують зброю для дружини.

Розгуляй-вітри
Прикладають бинти
Підпирають під руки
Неначе сестрицю
Розриту
     
Щекавицю
А в бетон зашорена
Славна колись Либідь
Від жалю
і смороду
Аж

на диби
Отакі-то бренди
Стольні історичні
Нам же

предки
Дивляться у вічі.

Вічний Київ

Цілує сонце золото Софії
І музиці Дніпра оркестри замалі —
І все це мій соборний, 
вічний Київ,
О, солов’їний світку на землі.
У небесах твоїх така замрія!
Крізь лебединий цвіт іду, немов пливу.
Ну що сказать тобі, 
мій рідний Київ —
Я так щасливий, що в тобі живу.
Очима п’ю зелені акварелі,
Торкаюся твоїх тисячоліть.
Люблю тебе, 
о Києве натхненний, —
Як тільки може серце лиш любить!