Все його життя присвячене охороні здоров'я людей.

Народився Микола Дмитрович у селі Бобрик Білопільського району на Сумщині у простій селянській сім’ї. Батько Дмитро Григорович і мати Марина Пилипівна виховали його так, що вже змалку він не міг спокійно пройти повз чуже горе, повз тих, хто потребував невідкладної медичної допомоги. Щиро поважаючи людей і на власному прикладі пізнавши справжню ціну життя, адже в їхній сім’ї із семи дітей померло четверо, він вирішив стати лікарем.

Бо зрозумів, що, піклуючись про людей, допомагаючи хворому повернути здоров’я, він зможе стати корисним суспільству.

Звичайно, нелегко було йому, вихідцеві із багатодітної сільської родини, досягти своєї мрії. Але наполегливий юнак добився цього завдяки особистому старанню, цілеспрямованості й напруженій щоденній праці. Після успішного навчання у середній школі і в Сумському медичному училищі, а також гідно відслуживши в армії, Микола у 1970 році закінчив Київський медичний інститут імені Олександра Богомольця.

У його вразливу душу глибоко запали незабутні слова відомого професора, доктора медичних наук Бориса Тихоновича Глухенького: «Дев’ять десятих нашого щастя засновано на здоров’ї, тож заради здоров’я треба жертвувати всім». І цими словами свого мудрого і незабутнього наставника, який допоміг йому у короткий термін стати лікарем широкого профілю, збагатив його дух, силу і волю, він відтоді керується кожен день.

Після навчання в інтернатурі Київського інституту підвищення кваліфікації лікарів імені Миколи Шупика молодий лікар Микола Нечипоренко працював у Київській міській поліклініці, з жовтня 1975 року став головним лікарем, а потім з 2011 року — завідувач денного стаціонару диспансеру Солом’янського району.

І ці роки щедро збагатили його життєвий і виробничий досвід. Адже нові і складні труднощі тільки стимулювали його професійне зростання, він став не тільки одним із кращих спеціалістів, а й вмілим і відповідальним організатором і керівником медичної справи. Ще в студентські роки Микола Дмитрович назавжди усвідомив, що робота лікаря починається не тільки з урочистої клятви Гіппократа. На його думку, справжній лікар — це той, хто щедро віддає людям частку свого серця і душі. Тому перед лікуванням важливо вивчити психологію хворого, пояснити йому причини виникнення захворювання, визначити, який підхід до нього підібрати, які ліки краще призначити. А в процесі лікування виявити увагу, турботу і доброзичливість.

Микола Дмитрович твердо переконаний, що існує чітка тріада: пацієнт — лікар — хвороба. І він упевнений, що пацієнт і лікар спільними зусиллями повинні обов’язково перемогти хворобу. А якщо лікар залишиться глухим до чужого болю, то він просто не має морального права носити білий халат.

Безумовно, його серйозно хвилює тривожна ситуація в медицині, турбує якість і доступність медичної допомоги, високі ціни на ліки при недостатньому рівні матеріального становища населення, особливо малозабезпечених сімей, пенсіонерів, ветеранів, інвалідів, молоді. Хвилює також низька оплата праці медичних працівників, необхідність відрегулювати правові відносини у сфері охорони здоров’я з урахуванням її вкрай обмеженого фінансового забезпечення порівняно із розвиненими державами. Адже згідно з Конституцією України медична допомога повинна надаватися безплатно.

Микола Дмитрович бере безпосередню участь у проведенні урядом медичної реформи, був помічником-консультантом народного депутата України, і зі свого боку на основі багаторічного досвіду пропонує конкретні і реальні заходи виходу із кризового стану. Часто виступає з доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях і семінарах, публікує статті у відомчій пресі, вносить результативні раціоналізаторські пропозиції, щедро передає молодим колегам свою кипучу енергію, знання і вміння. Проводить активну профілактично-роз’яснювальну роботу серед населення, особливо серед учнівсько-студентської молоді.

Певна річ, що 80 років — це досить солідна віха у біографії кожної людини. Можна сказати, що це час для підбиття підсумків на життєвому шляху. Так, Миколі Дмитровичу є чим пишатися, ним уже багато пройдено, але ще багато потрібно зробити, і його фізичний стан та здоров’я йому це дозволяють.

За заслуги перед українським народом він удостоєний урядових нагород, почесних відзнак Міністерства охорони здоров’я України, Центрального Комітету профспілки працівників охорони здоров’я, Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, місцевих органів державної влади і самоврядування. Та, звісно, найбільш цінними для нього є слова людської подяки. І його пацієнти кажуть, що він надзвичайно відданий своїй справі, відзначається гарячою любов’ю до людей, користується серед них заслуженою повагою.

Микола Дмитрович Нечипоренко — хороший сім’янин. Разом зі своєю коханою дружиною педагогом Ганною Тарасівною вони гідно виховали сина Олексія і доньку Ірину, щиро прийняли у свою сім’ю невістку Жанну, зятя Валерія, їх радують своїми успіхами внуки Діма і Аня, Саша з дружиною Катею. Ми щиро бажаємо їхній дружній і надійній родині міцного здоров’я, довгих років щасливого життя, нових перемог і творчих успіхів на благо народу України.

Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.