З соєю нарощували експортний потенціал. Невже для того, щоб втратити?
За підсумками 2019 року Україна залишається світовим лідером з виробництва та експорту соняшникової олії. У порівнянні з 2018-м реалізація цього продукту за межі держави зросла на 9,3%. Але найбільше зміцнили свої позиції продавці соєвої олії. За рік вдалося наростити експорт на нечувані досі 74,6% (!).
В асоціації «Укроліяпром», коментуючи цей успіх, зазначають, що за словами «Наша держава — світовий лідер з виробництва та експорту соняшникової олії» стоять поповнення бюджету вітчизняними підприємствами галузі.
Завантажені потужності дають і зарплату, і податки, а реалізація продукції переробки сприяє надходженню до країни мільярдів доларів валютної виручки. Так само можна розцінювати наші прориви з олією соєвою. Якщо брати минулий маркетинговий рік, то обсяги її експорту зросли до 334,7 тис. тонн. Причому, географія поставок включає в себе країни Євросоюзу, на які припадає 40,8% від реалізованого. Китай закупив 27,7%, 14,5% вивезли до Індії. Також за межами України йшов «на ура» соєвий шрот, його реалізація за попередній сезон збільшилася удвічі. Але для того, щоб за кордон «не перетікала» сировина, у даному разі у вигляді сої, яка теж має попит за межами нашої держави, а виробляти в Україні й продавати натомість олію — для цього треба було створити відповідні умови. Насамперед — на законодавчому рівні. Подібні до тих, які з’явилися свого часу з соняшником.
Тоді, на початку 2000 років, на шляху вивезення його за кордон було запроваджене експортне мито, що зробило невигідною реалізацію цієї сировини за межі країни. Відтак, значна частина вирощеного насіння потрапила на переробку на вітчизняні потужності. У підсумку — ми стали експортером номер один у світі соняшникової олії і у прямому сенсі — врятували галузь.
Але нині інша ситуація. Україна входить до СОТ, у зону вільної торгівлі з ЄС, отже, запровадження вивізного мита на сою, як неринкового методу, стало неможливим. Тож довелося вдаватися до інших механізмів. І такі були затверджені Верховною Радою. Відповідно до законодавства, з вересня 2018 року лише сільськогосподарські підприємства-виробники могли розраховувати на компенсацію податку на додану вартість при експорті «соєвих бобів... вирощених ними на землях сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності таких сільськогосподарських товаровиробників чи в їх постійному користуванні або використовуються ними на правах оренди (суборенди) чи емфітевзису». Простіше кажучи, спрощене оподаткування залишили лише безпосередньо для аграріїв, а для посередників — ні. Як бачимо, правила гри виявилися дієвими, за соняшником активізувалася переробка й сої. Олію та шрот з цієї культури розкуповують за кордоном, що, звісно, вигідніше для держави, ніж торгувати сировиною.
Але такий успіх нинішнього року галузі навряд чи вдасться повторити. Річ у тім, що згадана норма повинна була діяти до 31 грудня 2021-го. Більше того, подібні обмеження цьогоріч мали б розповсюджуватися й на ріпак, аби завадити його швидкому «утіканню» на переробку до інших держав. Але відповідний пункт 63 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» Перехідних положень Податкового кодексу України, який обмежував трейдерів у отриманні компенсації за експорт ріпаку та сої, незабаром буде виключено з ПКУ. Зміни підтримали у парламенті, ухваливши 16 січня 2020 року відповідний законопроект.
Тож, схоже, соя розділить долю ріпаку. За інформацією асоціації «Укроліяпром», 94% зібраного торік ріпаку, а це майже 3 млн тонн, було експортовано ще до нового року. Тобто вирощена на вітчизняних ланах сировина фактично «поїхала» завантажувати переробні потужності інших держав.
