На знімках із сімейних архівів: Хома Баласюк; брат Карпо Баласюк з сімейством у Канаді.
Хома Балас народився в Терешеві 1892 року. Закінчив церковнопарафіяльну школу, а з початком Першої світової війни був призваний в армію. Оскільки мав каліграфічний почерк, то служив штабним писарем, а заодно мав нагоду спілкуватися з полковником, який часто перечитував Євангеліє. При нагоді старший офіцер розтлумачував цікавому вояку суть Святого Письма і навіть подарував йому Новий Завіт.
Із фронту Хома повернувся віруючим євангельським християнином. Водночас війна фізично скалічила терешівця (втратив палець), і це згодом вплинуло на його долю.
Емігрувати завадило поранення
Хома одружився з Дарією. Сім’я зростала з кожним роком, а землі було лише півтора гектара з батьківського наділу. Навіть спілка з братом Карпом не давала бажаних результатів. Тож брати вирішили емігрувати до Канади.
Звернулися в скандинавсько-американську лігу в Рівному, яка вербувала охочих шукати щастя на чужині. Саме під час оформлення документів неуважний адміністратор прізвище Балас записав Баласюк: відтоді сини Якима Баласа Карпо і Хома стали Баласюками.
Однак скандинавсько-американська ліга відмовила Хомі в еміграції через поранення в Першу світову війну. На думку членів комісії, він не зміг би повносправно працювати на новому місці. Отже, у 1930 році лише брат Карпо із дружиною Любою емігрували до Канади, де в них народилося 4 сини і 4 доньки, яких батьки виховали в любові до Бога.
«Гут, гут», а могло бути «капут»
Зовсім по-іншому склалася доля Хоми Якимовича... У 1942 році захворіла на тиф, а невдовзі померла його 42-літня дружина Дарія. Тягар виховання дрібних діток ліг на плечі глави сімейства. Вижити у воєнне лихоліття було непросто, однак Хома надіявся на Господа і не полишав служіння Йому, допомагав нужденним.
Якось посеред зими Хома поїхав у Луцьк молоти борошна. На зворотному шляху до нього підійшли два військовополонені червоноармійці-втікачі, благали про допомогу і хотіли, щоб Хома врятував їх від смерті та вивіз за місто. Спочатку він вагався, бо таке каралося розстрілом. Однак гору взяло милосердя: запропонував полоненим лягти на дно підводи, накрив їх соломою, а зверху поклав мішки з борошном.
Біля залізничного переїзду коні злякалися гудка поїзда і впали на зледенілу дорогу. З охоронної будки раптово вибігли кілька гітлерівців. Хома заціпенів від страху і подумки почав благати Бога про захист. Німці підбігли, допомогли коням піднятися, а вгледівши сполотніле обличчя фірмана, поплескали по плечу: «Гут, гут!».
Хома подякував Всевишньому і вирушив у дорогу. Червоноармійців привіз у село, де вони залишалися до закінчення війни. Чомусь згодом цей вчинок Хоми Баласюка не зацікавив всезнаючих слідчих, які записали його в «пособники» окупаційного режиму...
Ризикував, але рятував
Не знали представники каральної радянської системи і ще одного епізоду з біографії Хоми Баласюка. А, може, і знали, але вдавали незнайків. Річ у тім, що багатодітний батько-одинак у роки війни переховував у своїй хаті євреїв.
Якось до оселі Хоми, яка стояла за півкілометра від села, прийшла єврейська сім’я і попросила порятунку. Господар викопав у хаті укриття, на кришці лазу поставив швейну машинку: в разі небезпеки там ховалася жінка з дітьми, а чоловік залазив під піч.
Якось до хати на мотоциклі під’їхали незнайомці. Погрожуючи, вимагали вказати, де ховаються євреї (мабуть, не обійшлося без нашіптувань місцевих легкодухих персон). Розпочали обшук. Схованки, де перебувала жінка з дітьми, не виявили, а чоловіка під піччю знайшли і на подвір’ї розстріляли. Самого Хому так побили, що він довго не міг стати на ноги...
До речі, разом із Лукою Ревком Хома Баласюк врятував від гітлерівців 19-річну медсестру — доньку єврея-аптекаря з Олики Женю Розенталь. Спочатку вона ховалася в Гордія Чернети, потім у Баласюка. Підібравши зручний момент, Хома згодом вивіз її у Луцьк, звідки вона поїздом вирушила в Польщу.
Спустив дітей із потяга
А Хома Баласюк?
У 1947 році за участь у національно-визвольній боротьбі сина Сафона радянська влада репресувала сім’ю Баласюків і відправила в Сибір, а самого 21-літнього Сафона засудила до 10 років виправно-трудових таборів.
По дорозі на спецпоселення в Кемеровську область через вікно вагона Хома на мотузці спустив п’ятеро старших діток, віддавши їм запаси продуктів, одяг, і у такий спосіб дав їм шанс вижити в післявоєнній смуті.
Хома Баласюк багато молився — і його віра дуже підтримувала родину на чужині. Там він знайшов близьких за духом людей і приєднався до громади євангелістів-баптистів, став активним її проповідником.
Своєю релігійною діяльністю Хома Якимович привернув увагу органів безпеки, а ті за сфабрикованим звинуваченням у співпраці з окупаційним режимом у роки Другої світової війни засудили терешівця вже до 25 років ув’язнення. Щоправда, смерть Сталіна значно скоротила термін перебування в неволі — відсидів лише вісім літ...
Не забула про українців
Після розвалу радянської імперії і проголошення незалежної Української держави Женя Розенталь відгукнулася аж із Австралії. Звідти написала Ліді Хомівні (доньці Хоми), а також Григорію Чернеті. У листах розповіла про свій життєвий шлях і як опинилася за морями-океанами. А ще дуже дякувала Хомі Баласюку і Григорієвому батьку Гордію Чернеті за порятунок від неминучої смерті у воєнному вирі...
29 січня 2018 році Дженні Чаенкель (Женя Розенталь) померла у місті Колфілд-Норт (Мельбурн), штат Вікторія, Австралія. Але у своєму заповіті бенефіціарами назвала дочок Хоми Баласюка — Лідію Марчук та Анну Карпюк, а також Івана Ревка та Григорія Чернету.
Так сталося, що Дженні Чаенкель пережила лише одна з дочок Хоми. Але річ навіть не в грошах. Річ у тім, що до останнього подиху на землі жінка пам’ятала про тих, хто врятував її від неминучої смерті, ризикуючи власним життям...
Млинів Рівненської області.
