На знімках: фотомисливець Антон Кащеєв і його впольована «здобич».

Фото автора і надано Антоном Кащеєвим.

Антон Кащеєв може годинами сидіти в очереті або на дереві, аби вихопити цікавий кадр. Де полює і як саме це робить? Якою «зброєю» користується? Що радить охочим зайнятися такою справою?

Пернаті «моделі»

У селі Широка Гребля, де проживає фотомисливець, розміщена частина зоологічного заказника «Сандрацький». Саме там Кащеєв зробив переважну більшість світлин птахів. Їх у заказнику десятки видів і тисячі крилатих мешканців. Територія є місцем для перепочинку окремих перелітних пернатих. Деякі залишаються тут протягом зими.

На полювання обов’язково бере бінокль. Нині у нього фотоапарат марки «Кенон» із 300-міліметровим об’єктивом.

— Раніше у мене були різні камери радянського виробництва, — розповідає фотомисливець. — Хороша оптика. Особливо ЛОМО (Ленінградський оптико-механічний завод, точніше, об’єднання. — Авт.). Сучасну техніку, придатну для якісного фотополювання, доводилося тільки бачити в інших. Для мене вона надто дорога.

Фотомисливець пояснює, що найкращі знімки виходять із близької відстані. Багато також залежить від освітлення. При яскравому сонці він не «полює». Найкраще, коли світло м’яке, а це буває або вранці, або ближче до надвечір’я. Непросто й наблизитися до птаха, котрий ховається в очереті.

— Мені подарували списаний металевий човен, — розповідає Антон Кащеєв. — Думаю, заслужив за 38 років перебування у Товаристві мисливців і рибалок. Беру одяг і шапку захисного зеленого кольору. Навіть шию прикриваю для маскування. Вибираю об’єкт для полювання і поволі пливу до нього. Роблю це, як кажуть, нижче трави, тихіше води.

За словами співрозмовника, буває, наблизитися до об’єкта зйомки вдається тільки через два-три дні. Головне — до мінімуму звести фактор турбування птахів. Тоді вони звикають і підпускають до себе ближче й ближче. Потім сидить незворушно у човні і ловить момент. Далі залишається натиснути кнопку.

— Найближча відстань, на яку вдавалося підібратися до птахів, становила приблизно 20 метрів, — уточнює співрозмовник. — Складніше полювати на тварин.

Віч-на-віч із зубром

— Григоровичу, ви краще розкажіть журналісту про те, як фотографували молодого зубра, — усміхається присутній при розмові мисливствознавець Хмільницького лісгоспу Володимир Ткач.

Багато років залучають Кащеєва до участі у переписі лісових тварин, зокрема зубрів, диких кабанів. Процедура вимагає фотопідтвердження, звіту. Краще, ніж Кащеєв, у їхньому лісгоспі цього ніхто не може зробити.

Принаймні так стверджує Володимир Ткач.

В один із днів фотомисливець, озброєний своєю звичною «гвинтівкою», опинився біля пастки для відлову зубрів. Йдеться про тварин, яких переселяють в інші регіони. Для цього їх заманюють у спеціально виготовлені дерев’яні клітки. Зубри бачать там корми і забувають про обережність. Щойно туди заходять, за ними опускається хвіртка.

Того разу у пастку потрапив молодий зубр. Він мало не розніс дерев’яну огорожу. З розбігу бив у дошки. Копитами рив землю. Врешті-решт, трохи заспокоївся. В цей час до Кащеєва підійшов один із працівників лісгоспу.

Попросив фотоапарат, щоб зафіксувати на камеру красивого зубра. Наставив об’єктив у щілину огорожі.

Далі — всі завмерли.

— Ляда несподівано піднялася вгору, і ми опинилися віч-на-віч із розлюченим зубром, — каже співрозмовник. — Він уважно дивився на нас, а ми — на нього. Присутні — ні пари з уст, ніхто ані руш. Не знаю, чим би все закінчилося, якби ляда знову так само автоматично не зачинилася...

Фотомисливець розповідає, що диких кабанів також непросто знімати. Буває, його завозять на автомобілі до місця, де зафіксували стадо вепрів, залишають там одного, тим часом авто їде. Чоловік із фотоапаратом забирається на дерево і чекає на свою мить...

Із ста відбирає два-три

Знімки Антона Кащеєва із зображенням птахів і тварин можна побачити у багатьох книгах і фотоальбомах. Вони також розміщені на стендах у приміщенні будівлі підприємства «Хмільницьке лісове господарство» та районної організації Товариства мисливців і рибалок. Електронна версія знаходиться у фотоархіві лісгоспу. Її часто демонструють на великому екрані під час різноманітних заходів або для поважних гостей (у тому числі й зарубіжних), які навідуються у господарство з метою вивчення досвіду.

— Нині працювати значно простіше, — ділиться думками Антон Кащеєв. — Електроніку не порівняти зі старими камерами. Є можливість відібрати кращі сюжети. Наприклад, зробив сто знімків — відібрав два-три.

— Для чого вам усе це? — запитую співрозмовника.

— Справжні мисливці вбивають птахів і тварин, а я навпаки — рятую їх, — каже мисливствознавець за фахом Кащеєв. — Як саме? Зберігаю зображення на світлинах. Показую людям, щоб бачили, якими вони є насправді у живій природі. Одна й та само тварина у лісі та клітці — не схожі між собою. Можливо, мої знімки спонукають когось із мисливців змінити рушницю на об’єктив... Жива природа не для того, щоб її вбивати. Її рятувати і берегти треба! Щоб мали можливість милуватися ті, хто житиме після нас.

Вінницька область.