Як «тренажери-ветерани» десятиліттями залишаються у строю

Підготовка льотчика першого класу потребує великих капіталовкладень. Іноземні експерти оцінюють її у десятки мільйонів доларів. І в подальшому, зі зростанням вартості авіатехніки, її ремонту й експлуатації, ця сума лише збільшуватиметься.

Проблема оновлення морально і фізично застарілої навчально-матеріальної бази для підготовки льотного складу в авіаційних бригадах на сучасніші моделі залишається актуальною не один рік. Світовий досвід свідчить, що єдиний шлях зменшення витрат — це використання тренажерних комплексів для підготовки висококваліфікованих пілотів. Так, до прикладу, в армії США льотчик тактичної авіації з практичним нальотом майже 200 годин має «налітати» на тренажері від 200 до 600 годин, залежно від його кваліфікації. І це виконується стовідсотково.

Яку ж тренажерну базу мають сьогодні авіатори Повітряних сил Збройних Сил України?

Майже в кожній авіаційній бригаді є тренажери, які певною мірою дають змогу тренуватися льотному складу на землі. Якщо розібрати по типах, то вік апаратів істотно різниться.

— Найновішу тренажерну базу маємо сьогодні до навчально-бойового літака L-39, — розповідає начальник відділу експлуатації авіаційного обладнання управління головного інженера авіації Повітряних Сил полковник Олег Шелякін. — Порівняно нові тренажери 2008—2009 років виробництва є і до вертольотів Мі-8 та винищувачів МіГ-29. Це розробки українських виробників. Триває робота над тренажерами до вертольотів Мі-24 та Мі-2. Щодо тренажерної бази до таких типів літальних апаратів, як Су-27, Су-25, Су-24, то це ще радянські розробки. Су-27, Су-25 — кінця 1980-х, а Су-24 — 1977 року.

За словами військових інженерів, розробка тренажерів для авіатехніки, яка перебуває на озброєнні, ведеться не один рік. Проблема — фінансування. Адже чималий ресурс доводиться витрачати на ремонт, відновлення та модернізацію наявного парку авіаційної техніки Повітряних сил. Лише за 2019 рік у війська передано понад два десятки одиниць літаків та вертольотів різних типів.

Новітній, сучасний тренажер значно краще підготує пілота до реальних польотів. Нині наявні тренажерні комплекси не оснащені рухомою платформою, не створюють пілоту відчуття перевантаження, не мають сучасної системи візуалізації. А льотчик має відчувати увесь цей набір «дискомфорту» у тренажері і саме в таких умовах за мілісекунди ухвалювати правильні рішення в управлінні апаратом і застосуванні озброєння.

У нинішніх реаліях лише завдяки зусиллям особового складу інженерно-авіаційних служб військових частин вдається утримувати на плаву «тренажери-ветерани». Вік експлуатації яких подекуди дивує.

Скажімо, на Хмельниччині авіаційний тренажер літака Су-24 у бригаді тактичної авіації імені Петра Франка в роботі з далекого 1978 року. Частина уже давно озброєна іншими модифікаціями «двадцятьчетвірок» — Су-24М та Су-24МР, а тренажер і досі у строю. Його ровесники давно списані і здані на металобрухт. А в Старокостянтинові, завдяки неймовірним зусиллям тутешніх кулібіних — авіаційних спеціалістів з групи підготовки та регламенту тренажерів, він справно працює й виконує свої функції. Звісно, не в повному обсязі. Як-не-як, а за ресурсу 8 тисяч годин тренажер «налітав» уже понад 50 тисяч...

— Підготовка пілотів на авіаційному тренажері — один із найважливіших елементів безпечної експлуатації повітряного судна, він дає змогу максимально знизити негативний вплив так званого людського фактору і звести до мінімуму ймовірність помилкових дій екіпажу, — каже командир бригади тактичної авіації військовий льотчик першого класу полковник Євген Булацик. — На сучасному тренажері можна без обмежень моделювати дії в позаштатних ситуаціях, деякі з них небезпечні для виконання в реальному польоті чи їх відпрацювання в повітрі заборонено.

За словами командира, на тренажері пілоти бригади відпрацьовують дії, починаючи із запуску двигунів, руління до злітно-посадкової смуги, зльоту й польоту маршрутом. Саме тут, під керівництвом досвідчених інструкторів, льотчики відпрацьовують найважчий із елементів підготовки — посадку. Су-24М — літак потужний, важкий і має велику швидкість під час заходження на посадку. Тому його вважають надскладним у керуванні. Екіпаж має діяти миттєво, всі його дії відпрацьовують до автоматизму. Саме це враховують командири, плануючи заняття на тренажері. Сотні годин льотчик проводить у кабіні, досконало вивчає розташування приладів, перемикачів і ручок керування. Саме тут закладають основи успішного професійного зростання льотчика.

За своїми параметрами і станом тренажер Су-24 у Старокостянтинові вже не дає змоги екіпажу тренуватися у практичному бомбометанні, пуску ракет, виконанні польотів на малих висотах з елементами вправи з огинання рельєфу місцевості й над морем. Тепер, коли його ресурс використаний на кілька сотень відсотків, екіпаж може лише запускати двигуни, вирулювати, злітати, летіти колом і сідати. Вже не працює візуалізація, що давала можливість відчувати себе фактично в польоті. Тому пілоти літають тільки «за приладами».

Сучасні авіаційні тренажери досягли такого рівня, що можуть ефективно створювати для пілотів критичні ситуації. Спеціальне програмне забезпечення дає змогу миттєво змінювати умови польоту: погоду, географічне положення, зупиняти виконання завдання для розбору і повтору тощо.

А головне — використання авіатренажерів дає значний економічний ефект. Така практика зменшує витрати авіаційного пального й економить ресурс літаків.

Звісно, економити на підготовці висококласних пілотів не варто. І правильно з погляду перспектив розвитку авіації якомога швидше оновити технопарк імітаційного обладнання. А поки що «ветеран-тренажер» у Старокостянтинові свою функцію, хоч і несповна, а виконує, даючи кілька десятиліть поспіль пілотам перепустки в небо...