Приміром, у Берліні впродовж останніх 10 років вона зросла в середньому удвічі.
Бодай якусь пристойну квартиру нині неможливо винайняти менше, ніж за 700 євро на місяць. Тільки торік ціни на столичну нерухомість зросли на 12,8%, а її середня ціна за квадратний метр уже сягає позначки чотири тисячі євро.
А ще недавно, завдяки розвинутій системі оренди соціального житла, громадяни надавали перевагу не власним квартирам, а найманим. Адже держава забезпечувала пільгові орендні ставки та фіксувала їх на багато років наперед. Проте кількість соціальних квартир дедалі зменшується. У 1990 році в Німеччині таких було понад три мільйони, нині трохи більше одного мільйона; у Берліні їх заледве 400 тисяч.
Тим часом кількість населення федеральної землі Берлін зростає за рахунок притоку студентів і трудових мігрантів — внутрішніх і зарубіжних. Тільки офіційно до столиці щороку прибуває від 40 до 60 тисяч осіб. Скільки насправді – ніхто не знає. А дефіцит орендованого житла постійно збільшується.
Сенат Берліна намагається вирівняти ситуацію, заявивши про амбітні плани муніципальних житлових фірм, товариств та об’єднань. Вони мають споруджувати в столиці в середньому шість тисяч квартир щороку. Але плани відстають від реальності: торік збудовано 4608 квартир. Так само менше житла, ніж плановано, споруджено й у минулі роки.
Щоправда, потенційні власники і квартиранти можуть утішитися хіба тим, що Берлін не є найдорожчим містом у ФРН — ціни на житло набагато вищі в Мюнхені, Гамбурзі, Франкфурті-на-Майні.
Берлін.
