На знімку: архівний документ.

Фото надано автором.

У серпні 2019-го виповнилося 115 років від дня народження Анатолія Коверги (1904—1989) — легендарного директора Нікітського ботанічного саду, вченого ботаніка і дендролога, природознавця, який поєднав Кіровоградщину та Крим.

Серед кропивницьких краєзнавців немає єдиної точки зору щодо дня народження уродженця Тернівки Новоархангельського району Анатолія Коверги. Тому спиратимемося, як на найбільш вірогідну інформацію, на некролог із газети «Советский Крым» від 7 липня 1989 року, де йдеться, що народився він 27 серпня 1904-го.

Власне, про рід Ковергів мало відомо. Показово тільки, що з дитинства односельці звали Анатолія Тодосієм. Ще — нібито під час революційних подій 1917—1921 рр. він був поранений. І з юних літ виявляв здібності до навчання.

«Коли в рік смерті Анатолія Коверги його дружина Єлизавета Львівна спеціально завітала з Криму до тодішнього Кіровограда, щоб передати музею частину його архіву, відкрилося багато нового, цікавого. Ось тримаю в руках

«Студентську картку», виписану на ім’я Коверги Анатоля-Теодоса Софроновича, котрий із вересня 1927 року навчався на «робфаці Донецького І. Н. О. в місті Луганську». Подвійне ім’я Анатоль-Теодос у жодному документі в подальшому не фігуруватиме. Можливо, за цим свідомо приховано якусь родинну таємницю, пов’язану з «непролетарським походженням», що в майбутньому могло стати на заваді успішній кар’єрі в умовах сталінського тоталітаризму. Далі, з 1930 року, було навчання в Ленінградському університеті, аспірантура, поглиблене вивчення фізіології та біохімії рослин. А вже наукові дослідження в Нікітському ботанічному саду дали можливість у 1939-му захистити кандидатську дисертацію, результати якої щасливо впроваджувалися в практику садівництва. Не випадково того ж таки року на посаду директора саду Академія сільськогосподарських наук рекомендувала саме нашого земляка», — розповіла завідувачка фондів Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Зоя Грицайова.

Особисто автору цих рядків пощастило вдихнути неповторне повітря Нікітського ботанічного саду в серпні 1983 року. Щоб потрапити в холодок бамбукового гаю, гігантських секвоядендронів та небачених японських криптомерій, тоді довелося в дивний спосіб, із моря (а не згори, від задимленої траси, як прийнято зазвичай), підійматися до субтропічної казки в гору, хапаючись за звисаючі корені й ліани. Відтоді бував там неодноразово при кожній щасливій нагоді. Хто знає, може, на одній зі стежок зустрічалися і з легендарним Анатолієм Ковергою?! Директором саду він був з 1939-го до 1958 року, але працював там до 1989-го. І, кажуть, навіть у вічність пішов на робочому місці.

У шкільні роки про людський і науковий подвиг Анатолія Коверги дізнався з улюбленого тоді журналу «Юный натуралист». Виявляється, під час гітлерівської окупації найстарішій науковій установі Криму було завдано, здавалося б, непоправної шкоди: в 1941 році до рейху автоколоною вивезли безцінну колекцію гербарію, яку з часу заснування саду, приблизно півтора століття, дбайливо збирало кілька поколінь ботаніків. Тож коли навесні 1944-го ботанічний сад відвідав Маршал Радянського Союзу Федір Толбухін, Анатолій Коверга довірливо поскаржився йому на непоправну біду (у згаданих фондах музею зберігається світлина, котра, можливо, зафіксувала саме цей момент, оскільки на ній, крім самого полководця і його колег, є також зображення Коверги поруч із письменником Костянтином Паустовським). Негайно по всіх фронтах розіслали циркулярного листа. Так почалися пошуки легендарного гербарію. Незабаром надійшов і перший відгук. Сповіщали, що колекцію буцімто бачили в польській Познані...

Відтоді, втрачаючи й знову отримуючи надію, неспокійний вчений у погонах полковника Анатолій Коверга рухався слідом за наступаючими військами від одного визволеного міста до іншого (Одер, Зеєловські висоти, Берлін).

У квітні 1945-го, коли ще тривали бої за рейхстаг та імперську канцелярію, в штабі фронту на пошуковця чекала товста пачка листів: писали офіцери, солдати, співробітники штабів, кореспонденти фронтових газет, розвідники. Одні в Ліберфельді поблизу Дрездена знайшли «в ящиках багато засушеного сіна в папері», інші в Ноєнгагені щось схоже, ще хтось пропонував негайно вирушати до австрійського Тіролю, але... Всі ті ризикові мандри не приносили очікуваного результату. Поталанило аж у Бенгені, що в Сілезії. Там, у покинутих конюшнях, серед поспіхом кинутої величезної ентомологічної й орнітологічної колекцій Академії наук Української РСР, серед штабелів книг, вивезених нацистами з бібліотек Києва та інших міст, знайшовся не лише гербарій Нікітського ботанічного саду (тобто майже дев’яносто тисяч аркушів із засушеними рослинами), а ще й гербарій інституту ботаніки АН УРСР! Безцінні для науки колекції щасливо повернулися в Україну...

Із літератури можна дізнатися, що в роки Другої світової війни Анатолій Коверга відзначився і в інших сферах діяльності. Так, у насінні рослини з поетичною назвою «Золотий дощ» знайшов і доставив до переробного підприємства замінник імпортному медичному препарату, якого тоді потребували поранені бійці на фронті. Його непересічні знання біохіміка прислужилися й під час створення ефективних запальників до пляшок із горючими рідинами, що широко використовувались у боях з гітлерівською технікою.

...Після мало не детективної історії із поверненням знаменитого гербарію на плечі Анатолія Софроновича лягла величезна й відповідальна наукова та організаційна робота, з якою він успішно впорався і відродив колишню світову славу свого дітища — Нікітського ботанічного саду.

«Не дивно, що в його орденській книжці читаємо про бойові та трудові нагороди: ордени Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалі «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»... Були й відзнаки учасника Всесоюзних сільськогосподарських виставок у Москві з 1954-го по 1957-й. Грамоти Президії Верховної Ради УРСР (1954-й, 1962-й). У 1952 році разом із колегами вчений став лауреатом Державної премії СРСР у галузі сільського господарства за виведення нових сортів абрикосів, слив, інжиру та маслин. Серед багатьох наукових та популярних праць біолога, таких, наприклад, як «Никитский ботанический сад. Путеводитель» (з 1950 року неодноразово перевидавався), нашу увагу привернуло фундаментальне дослідження «Цитрусовые культуры Китайской Народной Республики», здійснене після поїздки вченого до далекої країни. Збережено також двомовний документ, який засвідчує, що 1 липня 1958-го прем’єр державної ради КНР Чжоу Еньлай вручив Анатолію Коверзі за здійснену ним практичну роботу медаль «Китайсько-радянська дружба».

У післявоєнний період Нікітський ботанічний сад поступово став ще й обов’язковим об’єктом відвідування іноземними делегаціями й почесними гостями. Не обходили увагою цю перлину Криму й члени радянського уряду:

Клим Ворошилов, Анастас Мікоян, Олексій Косигін, В’ячеслав Молотов, ім’я якого, до речі, ботанічний сад носив починаючи з 1934 року. Збереглося фото, на якому останній з малою онукою позують на фоні південної природи в гурті з господарем Анатолієм Ковергою та відвідувачами саду», — зауважує Зоя Грицайова.

...Звісно, це лише дещиця інформації із життя та наукової діяльності людини, котра уславила Нікітський ботанічний сад на весь світ. Людини, яку варто пам’ятати й шанувати. Особливо у цю непросту для Криму і Української держави добу.