Вони і досі лагідно та бережно ставляться один до одного, шанують і підтримують.
Ольга Євгеніївна — балакуча і весела.
Григорій Тимофійович — повна протилежність: мовчазний і стриманий.
Ольга Євгеніївна залюбки розповіла історію подружжя:
«Це був 1964 рік. Танці в місцевому клубі. Григорій запрошував лише мене. Так і закрутилась наша любов. Зустрічалися менше року. Тоді Гриша запропонував вийти за нього заміж. Хоча часто жартує, що це його матір порадила засватати мене: мовляв, хороша дівчина — підходжу йому. Та й безліч дівчат біля нього крутилося до нашого знайомства. Я була ще зовсім молода: мені 17 років, йому 23. Я без сумнівів погодилась. Розуміла: це саме та людина, з якою хочу прожити все життя.
25 січня 1965-го — день нашого весілля. Пишного свята не робили. На той час моя мама хворіла, не могла ходити. Справляли вдома. Просто в хаті поставили столи. Гостей було приблизно 40. Святкували, як годиться: один день у домі молодої, наступний — у молодого. Грали на гармошці, співали. Сукня в мене була проста. Купили штапельну тканину — з неї і пошили. Вже за рік народилася перша дитина. Загалом у нас четверо дітей: дві доньки та два сини. Дочки проживають у Росії. Син мешкає в Клесові. Другий син помер у 2004 році. Це дуже велика наша втрата, наш найбільший смуток. Також маємо уже восьмеро внуків та одну правнучку.
Усе життя ми були нерозлучні. Григорій — офіцер. Тому кілька разів його забирали до армії на кілька місяців. Важко мені доводилось тоді самій із дітьми. Але після того більше ніколи не розлучались. Завжди жили гарно.
Чоловік був моєю підтримкою і опорою. Раніше, коли я працювала, а він залишався вдома — всю роботу виконає: і їсти приготує, і млинців напече, і хату прибере, і діти були доглянуті. Та головною завжди вважалася я.
Мабуть, тому, що чоловік мене в усьому слухає. Але в будь-якій суперечці я залишаюся жінкою: мудро вмію згладити всі непорозуміння.
Ми вдячні Богу, що звів нас. Цінуємо один одного за дітей, яких виростили і виховали разом, за роботу, що завжди виконуємо спільно. І донині в нас любов і взаємоповага. Дітей своїх ми також навчили бути добрими до людей, любити і поважати. Треба прислухатися один до одного, поважати, любити, підтримувати, бути терплячими і мудрими. Вміти поступитись своїми інтересами для блага сім’ї. Тоді в родині пануватиме мир, спокій і кохання».
Клесів Сарненського району Рівненської області.
Фото із сімейного архіву Шокотів.