Гарячий сезон призначення субсидій на опалювальний сезон уже мав би бути в минулому. Пік припадав на жовтень — листопад, а тепер весна не за горами. Але від цього кількість людей, переважно пенсіонерів та пільговиків, котрі й досі не розв’язали своїх проблем із платежами за комуналку, не зменшилася. Щодня десятки і сотні приходять до Хмельницького міського управління соціального захисту, здебільшого з одним запитанням: куди поділись пільги чи субсидії?

Для 88-річної хмельничанки відповідь чиновників стала шоком: пільга вам не належить, на субсидію не маєте права. І це при тому, що жінка має статус учасника війни і отримує пенсію в 2,4 тисячі гривень. Відмова в допомозі — це не просто моральний удар. Це майже нездоланний фінансовий тягар, адже тепер майже весь її дохід піде на комунальні платіжки. Виживати разом із чоловіком, інвалідом II групи, котрий прикутий до ліжка, тепер доведеться тільки на його пенсію.

Як? І чому так сталося, що держава відхрестилася від нещасних в прямому сенсі слова пенсіонерів? Адже це кричущий, але непоодинокий приклад.

Протягом минулої весни та літа ця родина користувалася пільгами, які визначені законодавством для учасників війни — тобто платили п’ятдесят відсотків за квартирні послуги. Зберегти ці пільги і на опалювальний сезон жінка попросила в заяві, яку подала до управління соцзахисту. Зрозуміло, що при цьому відмовилася від субсидії.

Так зручніше було розбиратись з усіма цифрами — не треба підраховувати, в яку службу і скільки доплачувати відповідно до наданої субсидії. Із пільгами все простіше — заплатив половину від тарифу і не маєш боргів та проблем. Інша половина коштів, як обіцяв уряд, мала прийти на банківський рахунок.

Але вони так і не надійшли ні у листопаді, ні у грудні, ні у січні. На третій місяць пояснення про те, що затримки виникли через великі навантаження, видались сумнівними. Тож жінка пішла із запитаннями до працівників управління соцзахисту. І там почула: пільга вам не належить. А далі — ще більший удар: через те, що пенсія — завелика.

Справді, протягом торішніх підвищень вони з чоловіком отримали буквально по пару десятків гривень більше. Ці гроші й стали каменем спотикання під час нарахування пільг. І це при тому, що закон про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ніхто не скасовував. А в ньому чітко йдеться про те, що учасники війни мають право на п’ятидесятивідсоткову знижку при оплаті за житло та комунальні послуги.

Право мають. А пільгу — ні

Саме так пояснили журналісту в управлінні соціального захисту. Проблема в тім, що уряд вніс зміни в порядок надання пільг для цієї категорії, поставивши їх в залежність від рівня доходів цієї категорії пільговиків. У результаті на початку року визначається розмір доходів, який дозволяє отримувати пільгу — він має становити 1,4 прожиткового мінімуму. Так, нинішнього року сума не може перевищувати 2940 гривень. Якщо ж хоч на копійку більше — всі пільги скасовуються.

Нашим пенсіонерам не пощастило. Бо вони стали багатшими від дозволеного аж на 24(!) гривні. Тому жодних пільг.

Ось так вони «розплатились» із державою за те, що вона на копійки, про які навіть соромно казати, підвищила торік їхні пенсії. У своїх роздумах старенькі навіть припускають, що зробили це саме для того, щоб в кінцевому підсумку позбавити таких як вони державної допомоги. Бо й справді, в такому разі на людину протягом року виплатять додатково сотню—дві гривень пенсії. А от на пільги пішло б кілька тисяч гривень. Тепер ці кошти сплачуватимуть зі своєї кишені тисячі пільговиків.

В управлінні соцзахисту не приховують: така норма була визнана неконституційною. І досі в законі стоїть така приписка. Проте це аж ніяк не заважає уряду щороку практично в ручному режимі визначати, кого відсікти від пільги.

Проблеми немає — йдіть на... субсидію

Саме так порадили згаданим пенсіонерам. І справді, власник житла може подати заяву на її отримання в будь-який час, що і зробили наші герої. У відділі субсидій документи прийняли, заспокоїли і навіть пообіцяли, що гроші будуть нараховані ще й за попередні місяці. Здавалось, величезну проблему нарешті розв’язано. Але ні.

За пару тижнів чиновники повідомили: і субсидія вам не належить. Все через те, що восени старенькі написали заяву про відмову від неї і перехід на пільги. А якщо відмовилися, то тепер чекайте наступного опалювального сезону, коли можна буде подати документи.

У результаті держава просто умила руки: маєте «величезні» доходи, які не вписуються у наші норми — платіть за себе самі.

Що тут коментувати? Хіба те, що згаданій родині тепер доводиться віддавати практично одну пенсію за комуналку. Двом доводиться жити на 3900 гривень на місяць.

Вони б і жили, якось би прохарчувались на отих сто гривень на день. Якби хворим і немічним людям ще й не потрібні були ліки. А їх вартість дуже часто вимірюється навіть не сотнями, а тисячами гривень.

Втім, хто дослухається до цих проблем? Хіба зрозумілі вони тим, хто отримує тисячу, десять тисяч, а то й сто тисяч гривень у день?

«Багатих» дедалі більше, а допомоги — все менше

Тепер історію цієї родини можна вважати прикладом успішної діяльності уряду. Адже вона поповнила список тих, хто став жити «заможніше» і водночас допомогла скоротити кількість тих, хто потребує державної допомоги. У цих словах не просто гіркий сарказм. Вони ілюструють справді нестерпне життя людей, котрі не живуть чи виживають, а борсаються у безпросвітній бідності.

Ще чотири роки тому Хмельницька ОДА звітувала про те, що в області субсидіями було охоплено майже 246 тисяч родин. А нинішнього лютого, за словами Вадима Маруняка, начальника управління соціальних гарантій, компенсацій департаменту соціального захисту населення, в області в січні її отримувало 116 тисяч людей.

Чи це означає, що решті стало легше платити за житло? Навряд чи. Просто густішим стало сито, через яке «просіюються» субсидіанти.

Було б зрозумілим, якби уряд справді боровся за дотримання соціальної справедливості. Але навіть із наведеного прикладу видно, що головна мета — не так допомога людям, як зменшення бюджетних витрат на цю допомогу. В результаті бідні знову потерпають найбільше.

Ще тісніше лещата затискаються, коли мова заходить про соціальні норми споживання. Вони зрізані до граничної межі й втриматись на ній — це забути про нормальні стандарти якості життя.

Найближчим часом найбідніших чекає ще один сюрприз. Якщо дотепер вважалось, що оплата за комунальні послуги не має перевищувати 15 відсотків доходу, то невдовзі ця цифра підніметься до 20 відсотків.

Її можна було б зрозуміти, якщо зарплата становить 20 — 30 тисяч гривень. Тоді, навіть віддавши п’яту частину, можна спокійно прожити. А як віддавати п’яту частину із двох — трьох тисяч гривень пенсії? На що жити?

Логічної відповіді немає. Є лише сотні тисяч пенсіонерів, які примудряються животіти при такій державній турботі та підтримці.

Наостанок замість будь-яких оцінок і коментарів хотілося б додати, що у наших сусідів люди такого віку і з таким статусом взагалі звільняються від комунальних платежів. І ніхто їм не дорікає, що вони надто розбагатіли на своїх пенсіях.

Хмельницький.