Що й казати, династія Патонів — явище унікальне в нашій історії. Як й унікальне все те, до чого докладали своїх зусиль Оскар, Євген та Борис Патони. Цими днями, а саме 5 березня, виповнюється 150 років із дня народження академіка Євгена Оскаровича Патона (на знімку) — славнозвісного, якщо можна так сказати, ідеолога в галузі зварювальних процесів і мостобудування, фундатора і першого керівника Інституту електро-зварювання АН України.
Міст Патона… Це словосполучення на слуху не лише в киян, а й у гостей столиці. Воно вже давно означає явище, невід’ємне від образу Києва, як Хрещатик, Софія, Лавра. Знаменитий, перший у світі суцільнозварний міст довжиною в 1543 метри давно перетворився на елемент київського пейзажу. Так само, як паризька Ейфелева вежа, названа на честь її конструктора Густава Ейфеля. Однак чи всі знають, що «мостів Патона» в Києві три.
Тож пропоную зазирнути в шпаринку історії, у кінець ХІХ — початок ХХ століття. У ті часи був доволі популярним буклет листівок «Приветъ изъ Кіева», який неодмінно містив фото Миколаївського ланцюгового мосту, що його збудував британець Чарльз Віньоль у 1848—1853 роках. Це був перший капітальний міст через Дніпро. А називався він Миколаївським на честь царя імперії, який затверджував цей проект. Однак, незважаючи на «царську» назву, міст виявився не надто надійним. З часом на опорах з’явилися тріщини, а ланцюги центральних прогонів провисли. Це, звісно, перешкоджало рухові транспорту і проходженню суден під мостом. До того ж 1912 року, коли мостом було пущено автомоторний трамвай, це ще більше ускладнило ситуацію.
Буремні 1920-ті внесли свої корективи. 1920 року поляки, відступаючи під тиском більшовиків, підірвали частину мосту, а за рік нова влада довела справу до кінця. Від мосту залишилися лише опори. Звести новий міст на старих опорах доручили головному на той час київському будівничому мостів Євгену Патону, професору КПІ. Це був другий проект мосту для Києва авторства Євгена Оскаровича, який тоді мав справу переважно зі зварюванням. Так, це був саме другий проект вченого. А який же, спитаєте, перший? Багато хто й не здогадується, що популярний «міст закоханих» — так-так, той самий, котрий витонченою дугою з’єднує дві кручі над Петрівською алеєю, також проектував Є. О. Патон. Цей міст клепаний ще за старою технологією, однак дожив до наших днів. Нині отримав нове життя: його укріплено і реставровано. Таку назву, за однією з версій, міст здобув через сумну історію про ліцеїста, який через нерозділене кохання вкоротив собі віку, кинувшись з нього. Незважаючи на таку невеселу історію, сотні сучасних закоханих вже багато років приходять сюди, аби традиційно залишити маленький замочок на спільну щасливу долю.
Але повернімося до мосту через Дніпро. Отож на місці Миколаївського ланцюгового мосту Євген Патон спорудив іншу переправу — міст імені Євгенії Бош. Його звели на опорах, котрі збереглися, переробивши так, щоб збільшити висоту. Відкриття мосту відбулося у травні 1925 року і стало справжнім святом для містян, адже трамвайна лінія знову з’єднала правий і лівий береги Дніпра. До того ж це дало можливість приєднати до меж Києва
Стару і Нову Дарниці. Тут почалося інтенсивне промислове будівництво, що, в свою чергу, досить швидко викликало потребу в спорудженні нових мостів. Тож 1940 року почалося зведення капітального мосту, який за проектом називався «Київським міським». І ось тут — увага. Несподівано Є. О. Патон, який уже понад 20 років працював над електричним дуговим зварюванням, зрілий учений поважного віку, висунув абсолютно новаторську пропозицію: поєднати, здавалося б, непоєднуване — мостобудування і зварювання. Щодо першого — то тут, як-то кажуть, Є. Патон був цар і бог. А от стосовно поєднання першого і другого — виникла купа проблем і негативів. Навіть попри те, що ще 1929 року Патон створив у Києві електрозварювальну лабораторію, яка згодом була реорганізована в Інститут електрозварювання, тодішнє високе керівництво ідею суцільнозварного мосту категорично не сприймало. І лише за сприяння М. Хрущова 1941 року опори таки звели. На жаль, на цьому все скінчилося — почалася війна. Обидва київські мости були підірвані. Один — радянськими частинами під час відступу, а 1943-го — німці підірвали готові опори майбутнього мосту імені Патона.
По війні все довелося починати спочатку. І хоч його метод швидкісного автозварювання під флюсом до 1941 року вже освоїли на 18 заводах країни, а 1942-го міцні зварювальні шви одягли в броню знаменитий танк Т-34, вже 80-річний академік мусив знову вступати в бій з чиновниками за свій міст. Та, попри все, він таки переміг.
Так, академік Є. О. Патон належав до тих людей, хто справді випереджав час. Його інноваційні технології ще довго залишалися багатьом незрозумілими, хоча мостом уже їздили автомобілі. Це була своєрідна перемога новаторства, сміливості думки над консерватизмом, розвитку над застоєм та, зрештою, — майбутнього над минулим.
Але, коли восени 1953-го міст (на знімку) випробовували на міцність, академік Євген Патон, на жаль, уже відійшов у вічність. Його не стало 12 серпня 1953 року.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
