Про що вже писав «Голос України». Та хочеться зупинитися на деяких подробицях.

Біля обласного телецентру вишикувалися з плакатами теле- і радіожурналісти, телеоператори, відеорежисери, звукорежисери, інженери студій. Вони розповідали людям, які зібралися навколо, що з квітня від місцевих телерадіопрограм лишається тільки третина. Нині є 3 години 10 хвилин щодня на обласному радіо, і 3 години 5 хвилин — на обласному телебаченні. А буде лише одна година на добу, крім вихідних. У вихідні обласного мовлення взагалі не передбачено. Відповідно, половина працівників (люди кваліфіковані, досвідчені, обізнані) буде звільнена. І навряд чи вони зможуть тут знайти роботу за спеціальністю — наше місто не таке вже й велике.

Що кажуть люди

— Ще два роки тому, — згадував голова обласного відділення Спілки журналістів України і ще недавно генеральний директор обласної телерадіокомпанії Віктор Бойко, — ми мали 24 години мовлення на добу, з них 19 годин

— власні програми, де розповідали про життя наших територіальних громад, про їхні проблеми і успіхи. Ми брали участь у всіх всеукраїнських фестивалях, а в багатьох міжнародних, і в творчих конкурсах завжди отримували перші місця, або й гран-прі. Прикро, що в 2018 році всі ті програми були скасовані, лишилося тільки три години мовлення, а тепер не буде й того...

— Два роки тому ми захищали неправильно звільнених тут працівників. Доходили й до всеукраїнської профспілки. Будемо боротися й нині, —наголосила голова обласного комітету профспілки працівників культури Неля Паламарчук.

— Ці розрекламовані нинішні реформи вже знищили виробництво, охорону здоров’я, освіту і культуру. А тепер взялися й за засоби масової інформації,—– сумно заявив кандидат історичних наук Геннадій Махорін.

— Наша область — багатонаціональна, — підхопив розмову й керівник німецького культурно-освітницького товариства «Відергебурт» Володимир Піньковський. — Тут здавна живуть поляки, чехи, німці, вірмени. Звідки ми будемо знати, як у них справи, якщо мовчатимуть обласне радіо й телебачення?..

Виступали й десятки інших людей, і всі говорили те саме.

Михайло Сліпченко, заступник голови обласної громадської організації учасників бойових дій та воїнів АТО зауважив:

— Якби на Донбасі були українські теле- і радіопрограми, а не російські, війна швидко закінчилася б нашою перемогою...

Щось подібне вже було

Щось подібне вже було два роки тому. Тоді, з 1 квітня 2018 року, розпорядженням ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» в Житомирській обласній телерадіокомпанії було звільнено дві третини працівників.

Хоча, за чинними законами України, скорочувати можна лише 3% штату за рік.

— А хто вас звільняє? — говорили тоді керівники. — Ми вас переводимо на коефіцієнт трудової участі. Тобто, забираєте трудову книжку й сидите вдома. А якщо будете потрібні — ми вас покличемо, ви щось зробите, а ми оплатимо...

До 1 квітня 2018 року обласне телебачення 19 годин на добу розповідало про життя наших сіл і містечок. Показувало кращих трудівників, педагогів, лікарів, артистів, говорили про їхні успіхи і проблеми. Давали повні концерти наших відомих митців — хорової капели «Орея», яка є переможцем багатьох міжнародних конкурсів; обласних фольклорних колективів «Льонок» та «Родослав»; знаменитого дитячого танцювального ансамблю «Сонечко», що підкорив своєю майстерністю всю Європу. Широко показували також районні та сільські художні колективи, концерти приїжджих знаменитостей... Все згасло, затихло, коли дуже врізали ефірний час.

За всіма показниками — і технічним оснащенням, і творчими досягненнями — Житомирська обласна державна телерадіокомпанія була однією з найкращих в Україні великою мірою завдяки тоді генеральному директору Віктору Бойко, який створив усе з нуля і зібрав чудовий колектив.

Замість усього цього лишили тільки 3 години 5 хвилин ефірного часу: лише «Новини» — хто кого вбив, трішечки — програму «Ранок» та — київські програми.

Тоді, два роки тому, деякі найрішучіші з «переведених на коефіцієнт трудової участі» подали до суду, суди виграли. І що?

Невеселі висновки

Багато запитань викликає інформація з офіційного сайту Держкомтелерадіо про використання виділених коштів. Там значиться, що в 2019 році з бюджету тільки 33,3% отримали обласні філії ПАТ НСТУ, а їх в Україні 23.

А 66,7% отримало київське керівництво. Й штат київських керівників суспільним телебаченням і радіо України майже втричі перевищує штат усіх обласних філій разом взятих. Цікаво, чи не сваряться між собою ті 2—3 київських керівники, як правильно впливати на оту одну обласну одиничку?

Мимоволі виникають і деякі паралелі. В Житомирі ще рік тому практично зникли майже всі газетні кіоски. Періодичних видань — центральних, обласних, районних — навіть на головпоштамт привозять лише по кілька екземплярів, придбати їх практично неможливо.

Чи не означає це, що поширення будь-якої інформації державним чиновникам нині невигідне?

І ще одне. В Україні сьогодні закодовані майже всі вітчизняні телеканали. І наші земляки, зітхнувши, дивляться російські: ті — не заблоковані.

А існує ж давно прописна істина: чия інформація — того й територія. Хочеться вірити, що наші керівні чиновники просто неграмотні, й такої істини не знають. І зовсім не хочеться вірити, що вони роблять це навмисне...

І — на додаток. Після всеукраїнської акції протесту проти знищення регіонального мовлення, до якої долучився і «UA.Житомир», в житомирську філію на другий день надійшло повідомлення, що жоден працівник тут не отримає зарплати до 1 квітня. Мовляв, десь там була помилка, і на кошти накладено арешт.

Цікавий збіг, чи не так?

Ольга КРОПИВНИЦЬКА, ветеран журналістики.

Житомир.

Фото: 0412.ua