Тамара Лукач зі своїм колишнім тренером Василем Ковалем.

Реконструйований будинок з мансардою подружжя Ковалів у Келечині, в якому розташувалися і затишні відпочинкові кімнати для гостей, нагадує агрооселю. Щоправда, його вже напівжартома нарекли філією Західного реабілітаційно-спортивного центру Національного комітету спорту інвалідів України. 

Хоча серйозний резон у цьому є, адже хата завжди радо відчиняє двері перед закарпатськими паралімпійцями, котрі, повертаючись із тренувального збору із Сянків (Турківський район Львівщини), де розташований ЗРСЦ НКСІУ, тут на кілька днів зупиняються на нічліг і продовжують шліфувати свою спортивну майстерність з лижних перегонів і біатлону. Ще б пак — стадіон за кілька десятків метрів, господиня дому — пенсіонерка Марія Михайлівна — бездоганно куховарить, а її чоловік Василь Андрійович — учитель фізкультури місцевої школи. А ще цей доброї душі чоловік — головний тренер із зимових видів спорту обласного відділення «Інваспорт». І кілька тижнів тому двері помешкання Ковалів гостинно відчинилися для цілої групи спортсменів з обмеженими фізичними можливостями. З-поміж них найобдарованішою була Тамара Лукач із села Терново, що на Тячівщині.

...Лихо, зазвичай, приходить зненацька. Семикласниця Тамара у 2013-му поверталася з відпочинку в Криму. Вже була близькою рідна сторона, коли водій заснув за кермом і потрапив в аварію. Лише вона тяжко постраждала, зазнавши перелому хребта. Лікарі кілька років старалися, але хвороба прикувала дівчину до інвалідного візка. Спорт до душі дівчині припав випадково, коли дивилася телетрансляції Паралімпських ігор з Південної Кореї, захоплюючись мужністю атлетів, скривджених долею. «А чому б і мені не зайнятися активним способом життя?» — так вона подумала і зателефонувала до закарпатського відділення «Інваспорт», директором якого був Андрій Чегіль. Під час прийому одразу потрапила під опіку наставника Василя Коваля, якого професіональна інтуїція ніколи не підводить. Помітив, що дівчина має неабиякі здібності до лижних перегонів і біатлону (сидячий спосіб), а головне — силу волі, яку Тамара демонструвала вперто від самого початку тренувань.

Уже торік під час дебюту на зимовому чемпіонаті України серед паралімпійців Лукач здобула дві бронзові нагороди, і її минулого травня зачислили до складу національної збірної команди країни. Наполегливо готувалася до теперішніх стартів етапів Кубка світу в Німеччині, та ба... Під час підготовчого збору в Норвегії через надмірне старання на тренуванні травмувала ногу. У розпач не впала — під час нещодавнього реабілітаційного періоду в Сянках наполегливо відновлювала спортивну форму. Там, до речі, у широкому колі спортсменів і наставників, де завжди панує дружня атмосфера, весело відзначила своє 20-річчя. Її немеркнуча мрія -захищати честь України на наступній «білій» Олімпіаді і посісти одне з призових місць.

Радо Тамара ділиться своїми захопленнями — полюбляє вечірні прогулянки, читати художню літературу, фотографувати. І особливе хобі — пекти смачні торти, бо колись мала намір стати кондитером. Щоправда, вступила на факультет фізичної терапії Київського університету «Україна». Мала велике бажання навчатися ближче до батьківщини, скажімо, в Ужгородському університеті, але там немає умов для студентів її категорії — пандуси, спеціальні ліфти, душові, туалети...

Між добрими людьми, незважаючи на фізичні вади, теж щасливе життя, про що яскраво засвідчувала чарівна усмішка на обличчі Тамари Лукач. 

Василь НИТКА, Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

Міжгір’я 
Закарпатської області.

Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.