Кандидат історичних наук Андрій Іванець під час презентації видання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
В історії Криму та його корінного народу — кримських татар відтепер менше «білих плям». Прогалини заповнили документи та матеріали, представлені у новій книжці кандидата історичних наук, члена Вченої ради НДІ українознавства кримчанина Андрія Іванця та директора Галузевого державного архіву СБУ Андрія Когута «Кримськотатарський національний рух у 1917—1920 роках. За архівами комуністичних спецслужб», презентація якої нещодавно відбулась у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Книжка, в якій подаються раніше не відомі або мало відомі матеріали про один із ключових періодів в історії кримськотатарського народу — революцію 1917—1920 років та національно-визвольну боротьбу в умовах панування в Криму білих диктаторських режимів Денікіна і Врангеля, відрізняється своїм форматом від книжок такого типу. Зазвичай виходять друком або збірники документів, або монографії без документів чи з малою їх кількістю. У новому виданні, що налічує майже 450 сторінок, — велика документальна частина, де представлено 30 документів, віднайдених у раніше засекречених на десятиріччя архівах каральних органів СРСР, а також є значний за обсягом опис подій у Криму на початку минулого століття, зроблений А. Іванцем.
Окрім того, у виданні є фотографії політичних та громадських діячів того часу, зокрема, лідерок мусульманського жіночого руху Зейнеб Амірхан, Ільхамії Тохтар, Шефіки Гаспринської. На світлинах — мітинг кримських татар у Феодосії у 1917 році, керівники та депутати Курултаю з представниками Української Центральної Ради (осінь 1917 року), учасники Курултаю, що відбувся у 1917-му в Бахчисараї, урочиста зустріч депутатів Курултаю у дворі Ханського палацу, що відбулася 9 грудня 1917 року. На цьому знімку попереду депутатів крокує Таврійський муфтій, класик кримськотатарської літератури та автор кримськотатарського гімну Номан Челебіджіхан, якого у 1918-му розстріляють ліворадикали, а тіло закатованого без суду і слідства викинуть у море. Частина світлин друкується вперше.
Важливо і те, що представлені у книжці документи прокоментовані А. Іванцем. Читач знайде і пояснення щодо діячів, інформацію про те, хто вони, яку проводили роботу. Крім того, в монографії дається широка географічна номенклатура, яка дуже змінилася після депортації кримських татар радянською владою.
— У цьому виданні дослідники вперше можуть ознайомитися з протоколами Курултаю кримськотатарського народу, — каже Андрій Іванець. — Вийшли десятки книжок, де згадується ця подія, а вона є дуже важливою в житті кримських татар і всього Криму, але практично ніде немає посилань саме на протоколи Курултаю. Ці матеріали вдалося мені отримати ще в Головному управлінні СБУ в АРК до анексії Криму. Загалом таких протоколів 20, а в книжку включено чотири повні документи. Це протоколи першого засідання Курултаю як установчих зборів кримських татар від 9 грудня 1917 року, останнього засідання Курултаю як установчих зборів, яке одночасно перейшло в засідання Курултаю як національного парламенту 26 грудня 1917-го. Та два протоколи засідань, де обговорювали питання закріплення прав жінок у Кримськотатарських Основних законах.
Дослідник з Криму описує, як готувалися та проходили перші в історії Криму національні установчі збори. До Бахчисарая, який зберігав кримськотатарські дух і колорит, колишньої ханської столиці, ще задовго до призначеної дати, 7 грудня 1917-го, почали з’їжджатися гості з різних куточків півострова. Готелі і кав’ярні заповнилися, багатьом доводилося шукати притулку у приватних будинках. Проте через ураган не всі депутати змогли дістатися до містечка, і засідання відкрилося лише 9 грудня. Як писала есерівська газета, в палаці, «в урочистій обстановці» та «при величезному скупченню народу».
Кримськотатарські солдати та учні медресе і мектебів утворили живий ланцюг, за яким в очікуванні депутатів стояв кількатисячний натовп. Над входом до палацу майоріли блакитний і червоний прапори, а вже в залі засідань були стяги — світло-блакитний, зелений і червоний, які, за версією Е. Киримала, символізували націю, релігію і революцію.
Від імені Кримсько-мусульманського виконавчого комітету Номан Челебіджіхан виголосив промову і, зокрема, сказав: «Курултай знову стверджує національну татарську владу, яка покінчила з російським деспотизмом». Муфтій говорив про відновлення знищеного російським абсолютизмом вільного політичного життя кримських татар. Депутати слухали його стоячи і супроводжуючи виступ нескінченними оплесками.
Учений наголошує, що кримськотатарська революція характеризується великим прогресом в емансипації. Керівництво національного руху підтримувало участь жінок у громадському і політичному житті, в захисті їхніх релігійних прав. Це питання бурхливо обговорювалося на Курултаї. Наприклад, муфтій Челебіджіхан, обстоюючи права жінок, апелював до Корану й досвіду європейських країн. На останньому засіданні Курултаю, 26 грудня 1917-го, було ухвалено Основний Закон, національну Конституцію корінного народу, в якій було записано, що жінки і чоловіки рівноправні.
— Це був прецедент, приклад, для інших мусульманських і не мусульманських народів, — підкреслює Андрій Іванець. — На самому Курултаї співголовою була Шефіка Гаспринська. На початок XX століття такої практики, щоб у представницьких органах перебували не просто депутатки, а жінка була керівником представницького органу, ще не було.
Серед представлених документів і два витяги з протоколів Курултаю, що висвітлюють звіт мандатної комісії.
— Документ дає дослідникам чіткі дані про кількість депутатів, їх було 79. Раніше в різних дослідженнях вказувалася різна кількість депутатів Курултаю, від 62 до 79. Були різночитання щодо кількості жінок в Курултаї. Раніше зазначалося, що їх було чотири, тепер ми точно знаємо: до цього органу було обрано п’ять діячок, — продовжує Андрій Іванець.
Основний масив документів, які включено до книжки, знайдено в Галузевому державному архіві СБУ в літерній справі «Міллій-Фирка», кримськотатарської партії, створеної 1917 року національною інтелігенцією, що орієнтувалася на культурно-національну автономію. Справа проти політичних діячів та діячів культури, освіти і науки була розпочата у 1929 році і тривала до 30-х. По ній засуджено, зокрема до смертної кари, цілу низку діячів, у тому числі видатних.
— На щастя, для частини смертну кару замінили на десятирічний термін, — наголошує історик. — Хоча більшість із них 37—38 років не пережили, бо були повторно репресовані і страчені. Нам вдалося віднайти матеріали парламентської слідчої комісії Курултаю за 1918 рік. Ще в 30-х роках у радянській історіографії з’явилися дані, що ці документи втрачено, що є лише окремі їх фрагменти. Та все-таки архіви зберегли цей документ. Офіційна слідча комісія встановила матеріальні збитки і людські втрати від захоплення влади в Криму більшовиками взимку з 17-го на 18-й рік. Вони є значними — 8 мільйонів рублів і 200—220 осіб.
Утім, як зазначає історик, цифри втрат фрагментарні. Дослідники поки що з розрізнених даних про антибільшовицьке повстання навесні 1918 року, про репресії проти національної еліти, селян, які не сприйняли колективізацію, складають цільну мозаїку.
Політичні, культурні діячі та селяни перші потрапили під каток сталінського режиму, дещо пізніше — партійна номенклатура з числа кримських татар. У середині 30-х років почалася так звана зачистка тих, кого вже раз репресували. Проти приречених каральні органи висували «звичайні» звинувачення, такі само, як і проти українців та представників інших національних спільнот, які Сталін підозрював у нелояльності, — буржуазний кримськотатарський націоналізм, шпигунство.
— Це стандартна фразеологія для репресивних органів, які здійснювали соціальну інженерію, коли треба було послабити національний рух, — каже Андрій Іванець. Проте система мала багато недоліків, а всевладна партійна номенклатура скидала з себе відповідальність і списувала їх на «ворогів народу», «шпигунів». У 1928 році розстріляли голову Центрального виконавчого комітету Кримської РСР: його спочатку звинуватили у розтраті грошей, а пізніше в тому, що був пов’язаний з мілліфирківцями, які протистояли радвладі.
У книжці цілий блок документів щодо діяльності татарської партії «Міллій-Фирка». Інший блок — допити керівників і діячів середньої ланки національного руху. Зокрема, є протокол допиту члена Першого Кримського національного уряду, співголови Курултаю у 1918 році Джафіра Аблаєва, є покази Абдурахмана Хусні, який був стенографом Курултаю.
— Перші важливі протоколи національного зібрання вилучено саме в нього, бо він у цих показах каже, що зберігав чернетки. І розповідає, як потрапив до національного руху, — продовжує Андрій Іванець. — Це важливо, адже дає глибше розуміння того, як відбувалися процеси Кримськотатарської революції 1917—1919 років.
Однією з цікавинок видання є використання в документальній частині книжки QR-кодів: відтепер можна не тільки ознайомитися із змістом раніше недоступних документів та науковими коментарями до них, а й із допомогою гаджетів побачити, який вигляд вони мають насправді.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
