Марія Орлик (на знімку) — відомоий державний і громадський діяч, депутаа парламенту трьох скликань, заступник Голови Ради Міністрів Української РСР, багаторічний керівник жіночих організацій країни.

Народилася Марія у бідній робітничій сім’ї, що ледве зводила кінці з кінцями. Батько її Андрій Микитович під час Другої світової війни загинув смертю хоробрих у 1944 році, і дочка після тривалих пошуків знайшла його могилу у селищі Скуляни у Молдавії й зі сльозами на очах поклала на неї квіти та жменю рідної української землі. Важко працювала її мати Євгенія Трифонівна, щоб тільки вона добре вчилася. Допомагав їй матеріально і старший брат Іван. Після закінчення 1953 року Кіровоградського педагогічного інституту молода вчителька викладала історію і була заступником директора Золотниківської середньої школи на Тернопільщині.

1956 року разом зі своїм чоловіком, учителем української мови і літератури, Петром Івановичем Орликом молоде подружжя переїхало до Києва. Отримавши значний педагогічний досвід, Марія Андріївна працювала у місцевих партійних і радянських органах, потім чотири роки була заступником голови Київського міськвиконкому, протягом дванадцяти років — заступником Голови Ради Міністрів УРСР, її обирають депутатом Верховної Ради України дев’ятого, десятого і одинадцятого скликань (1975 — 1990 роки). З 1975 року очолювала республіканське товариство дружби і культурних зв’язків із закордоном, яке підтримувало постійні контакти з відповідними товариствами дружби понад 100 країн.

Марія Андріївна брала безпосередню участь у спорудженні в столиці України меморіального комплексу Національного музею історії війни, у відзначенні 1500-річчя стольного граду, була головою організаційного комітету з підготовки і проведення 1000-ліття хрещення Київської Русі, у відкритті Музею народної архітектури і побуту України у селі Пирогові під Києвом, у відновленні садиби визначного українського письменника Миколи Васильовича Гоголя у Полтавській області, організації традиційних обласних свят народної творчості та інших масових заходів.

Окремо треба сказати про її рішучу участь разом із Головою Верховної Ради України Валентиною Семенівною Шевченко і секретарем республіканської профспілкової ради Світланою Сергіївною Євтушенко в евакуації дітей та матерів після страшної аварії на Чорнобильській АЕС весною 1986 року. Незважаючи на сувору заборону Москви, їм вдалося оперативно, буквально за два-три тижні вивезти із зони відчуження на відпочинок і лікування на санаторно-курортну базу профспілок у безпечних регіонах країни понад півмільйона школярів, матерів з малими дітьми та вагітних жінок. За цю благородну акцію ці три сміливі і героїчні жінки отримали від союзного керівництва клеймо «панікерів» і «державних зрадників», їм погрожували службовим покаранням. Та вони не поступилися своєю совістю, витримали цей жорстокий натиск і спокійні перед своїми співвітчизниками.

1990 року Марія Андріївна Орлик добровільно подала заяву про свою відставку, викликану як своїм пенсійним 60-річним віком, так і бажанням підтримати важко хворого чоловіка, який до останнього дня працював проректором Київського педагогічного університету і з яким у любові і добрі прожила майже 40 років. Напевне, у радянський період це був чи не єдиний випадок, щоб чиновник такого високого рівня звертався з подібною заявою про свою відставку.

Марія Андріївна завжди була серед людей, впевнено йшла по життю, успішно вирішувала поставлені перед нею завдання, багато зробила для національно-духовного, культурно-освітнього і оздоровчого відродження рідної України. І на всіх ввірених їй ділянках своєї багатогранної діяльності відзначалася працьовитістю й ініціативою, вимогливістю й відповідальністю, наполегливістю й цілеспрямованістю, заслужила безперечний авторитет і повагу в суспільстві.

Звичайно, і на пенсії вона не звикла сидіти склавши руки, активно займається суспільно-політичними і жіночими проблемами. Свого часу її обрали головою республіканської ради жінок, яка потім за її пропозицією стала Спілкою жінок України, нині вона є почесним президентом Національної ради жінок України, до складу якої входить понад 20 жіночих організацій. Головна мета жіночого об’єднання — суверенітет і незалежність нашої держави, збереження миру і злагоди, територіальна цілісність і єдність країни, стабільність у суспільстві, гендерна рівність, соціальний захист жінок, допомога в оздоровленні дітей, підтримка хворих і немічних людей похилого віку.

Гаряче серце палкої патріотки Марії Андріївни сповнене глибокої любові до співвітчизників, до солов’їної української мови, до рідної Батьківщини-неньки. За видатні заслуги перед державою і народом вона відзначена орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани», Ярослава Мудрого, княгині Ольги трьох ступенів, медалями, Почесною грамотою Верховної Ради України, їй присвоєно високе звання «Заслужений працівник культури». Звичайно, її щиро люблять і безмежно довіряють не тільки в нашій країні, а і зарубіжні колеги і друзі.

Це про неї по праву можна сказати невмирущими словами геніального поета Тараса Григоровича Шевченка: у неї «нема зерна неправди за собою».

У ці весняні дні сердечно, від усієї душі поздоровляємо нашу славну ювілярку, одну із останніх могікан радянської доби із знаменною, фантастичною датою, від усієї душі щиро зичимо їй міцного здоров’я, сімейного щастя, творчого натхнення і невичерпної енергії у громадській роботі, довгих років життя на благо рідної України.

Ми пишаємось Вами, дорога і вельмишановна Маріє Андріївно!

Іван ГАВРИЛИШИН,
член Національної спілки журналістів України.