У селі Новаки, що у Володимирецькому районі на Рівненщині, у старенькій хаті на дві веранди, які було модно будувати у п’ятдесятих роках минулого століття, одиноко мешкає Марія Іванівна Шабета (на знімку). Вона — частина історії села Новаки та освіти в районі. 1 травня 2020 року Марії Іванівні виповнилося 95 років.

З її появою в селі в 1945 році після закінчення Новгород-Сіверського педучилища імені К. Ушинського новаківці організували початкову школу, якою Марія Іванівна завідувала з 1945-го по 1998 рік (до виходу на пенсію).

Розміщувалась вона у старій єврейській хаті. Тож дві вчительки вдень навчали дітей, а ввечері — їхніх батьків. Ручки були рідкістю, книжки теж, а сиділи за збудованими батьками довгими столами та на лавках. Батьків просила дрівець роздобути для грубок, то так гуртом і «снабжали» школу. Згодом змінили ту хату на кращу в центрі. А у п’ятдесятих роках з Трипутень перевезли добротну нову, але нежилу хату.

— Зошитів не було, то ми купляли отакі (веде рукою по дивану, показуючи довжину уявного листа) листи бумаги, різали, лініяли. А підручники для читання, писання і математики висилала на моє прохання сестра. Вона працювала у Новгород-Сіверському районному відділі народної освіти. Ми спочатку дітям читали, а потім передавали книжку столом, щоб діти повторювали... Це було у сорок п’ятому. А на другий рік нас трохи забезпечили книжками — вже була на два учні книжка, — згадує Марія Іванівна.

Про особисте життя розповіла відверто.

— Ще у своєму селі на Чергінівщині мала хлопця, листувалася з ним. Була у мене подруга Параска, сирота — я їй часто давала одягнути щось своє. Вона закохалась у місцевого парубка Йосипа Шабету, хоча той поглядав на мене. Але я переконала одружитись на Парасці. Перша дитина подруги померла, а коли вона народила сина Альошку, то сама занедужала і померла. Але перед смертю прикликала мене і стала просити, щоб я вивела в люди її сина. Отак змушена була вийти заміж за Йосипа Шебету. Альошка виріс, завів свою сім’ю в Кузнецовську, але шість років тому помер, — змахує сльозу Марія Іванівна. — По собі залишив трьох дітей. Вони з онуками навідуються до мене — і приберуться, і гостинців навезуть. Хата моя старенька біленька і доглянута завдяки їм.

Марія Іванівна рада від того, що завжди любила дітей, а вони її. Часто розглядає колективні шкільні фото. А сьогоднішнім педагогам Учителька бажає знати свою роботу і любити дітей — от і весь секрет її успіху.

Загалом життя у Марії Іванівни було нелегке: виросла в багатодітній сім’ї з шести дітей, спізнала голодомор... Ще дає собі раду сама, хоч вік не рік, як кажуть люди, — худеньке тіло гнеться до землі, та кілочок рятує. Артрит крутить руки, обличчя збороноване роками.

Володимирець Рівненської області.

Фото автора.