Про те, що відбувалося у Криму на світанку того дня 1944 року, сьогодні розповідають підручники історії. Але за канцелярською мовою історичних досліджень і документів складно зрозуміти глибину трагедії кримськотатарського народу. Що відчувала дитина, яку кидають до товарного вагона? Що було з матір’ю, яка в довгій дорозі на заслання втратила дітей? Як почувалися чоловіки, які, повернувшись з війни, замість родин знайшли спорожнілі будинки?
Я пам’ятаю
Щоб ця пам’ять жила, понад рік тому створили проект Tamirlar. Молодих кримських татар закликали записати на відео свідчення своїх рідних, які пережили депортацію. Усі ці інтерв’ю збирають на одній мультимедійній платформі, щоб зберегти пам’ять про жахливий злочин проти кримськотатарського народу. Розповіді можна і почитати, і подивитися. Нині на порталі вже десятки таких оповідей. Кожній історії передує анонс — кілька речень, в які вкладається весь жах того, що пережили депортовані. Ось деякі з них.
Усніє Абдураімова з мамою і чотирма сестрами була вислана в голодний степ. Молодша сестра після довгої дороги померла. Всі діти перехворіли на дизентерію та малярію, але вижили.
З моменту, як до будинку семирічної Інаєт Аблятіфової постукали солдати, і до моменту, коли їх повантажили у вагони, минуло більше доби. Цілий день вони чекали в степу своєї долі, не розуміючи, що діється. Потім місяць дороги на заслання. 18 років у холодних лісах Уралу. Життя у спекотній Середній Азії і нарешті дорога додому, яка стала головною метою в її житті.
Дорога на заслання назавжди закарбувалася в пам’яті Періта Мурзаметова. Він пам’ятає, як люди у військовій формі відбирали в жінок коштовності, а у вагонах стояв безперервний плач. Від цих спогадів досі навертаються сльози на очі. У 1944 році Періту Мурзаметову було лише сім років.
Коли почалася війна і рідне село Едема Абдураїмова бомбили німці, вони ховалися від бомбардувань у печерах. Російські солдати, які визволяли Крим, не раз казали його батькові, що кримських татар виселятимуть. Але він відмовлявся їм вірити. Проте 18 травня 1944 року родину Едема Абдураїмова, і як і тисячі інших кримськотатарських сімей, виселили з півострова.
В окупованому Криму цими днями триває акція «Я пам’ятаю» — «Men hatirlayim», що має таку само мету. Молодих кримських татар, які мешкають на півострові, закликають публікувати на своїй сторінці у Фейсбуці фото (якщо можливо — архівне) рідної людини, депортованої з Криму в 1944 році. Якщо фото немає, просто розмістити публікацію, вказавши ім’я, рік і місце народження, куди був депортований, чи повернувся до Криму.
Мовою документів
За свідченням документів, оприлюднених, зокрема, у збірці «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940—2015)», виданій 2016 року в Києві, 12 квітня 1944 року було підписано спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії та наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Хоча кримські татари в секретному документі прямо і не згадувалися, під цим поняттям малося на увазі завдання удару саме по корінному народові Криму. Для виконання цього завдання на півострів було відправлено п’ять тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ. Крім того, до секретної операції залучалося 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС. Операція готувалася дуже ретельно. Надалі всі крапки над «і» розставила постанова Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, підписана Й. Сталіним. ДКО, зокрема, постановив: «1. Всіх кримських татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців в районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР. Зобов’язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 року».
Керівництво НКВС та НКДБ вважало за можливе закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково, до 18—20 травня. І підвищені зобов’язання було ними повністю виконано. Заступник наркома внутрішніх справ І. Сєров та заступник наркома держбезпеки Б. Кобулов доповіли, що заплановану операцію з депортації кримських татар завершено о 16-й годині 20 травня. Тоді за півтори доби з півострова вивезли цілий народ — майже 200 тисяч людей.
Одночасно з виселенням із Криму татар, відповідно до постанови ДКО СРСР за № 5984сс від 2 червня 1944 року, підлягали виселенню «німецькі пособники» з числа греків, вірмен та болгар.
Особи, виселені з Криму, були віднесені до категорії спецпоселенців. Указ Президії ВР СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 року встановлював кримінальне покарання за втечу зі спецпоселення — 20 років каторжних робіт.
За даними міжнародних правозахисних організацій, в умовах цих поселень загинули 46,2 відсотка кримських татар.
18 травня по всій Україні будуть згадувати десятки тисяч загиблих, понівечені долі людей, які втратили Батьківщину, пережили смерть рідних й усе життя присвятили поверненню додому.
